Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Брестський мир. Сепаратні мирні договори, укладені урядами УНР і радянської Росії з Німеччиною та її союзниками у Бресті-Литовському.

Ініціатива в мирних переговорах належала більшовикам. ІІ Всеросійський з'їзд рад уже в день Жовтневого перевороту прийняв декрет про мир. Згодом Раднарком звернувся до воюючих сторін з пропозицією розпочати переговори. Відгукнулися на неї тільки Німеччина та її союзники. Сепаратні переговори розпочалися 20 листопада 1917 р. в штабі німецьких військ у Бресті-Литовському. 2 грудня було підписано угоду про перемир'я. Вона істотно посилила вплив більшовицької партії в масах, у тому числі в Україні.

Переговори про укладення мирного договору розпочалися у Бресті-Литовському 9 грудня. Цього ж дня Генеральний секретаріат звернувся з нотою до воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що Українська Народна Республіка до утворення федеративного російського уряду стає на шлях самостійних міжнародних відносин. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний секретаріат заявляв: мир, який хоче укласти Росія зі своїми противниками, набере чинності тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд УНР.

Незабаром з Бреста-Литовського надійшло повідомлення про те, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. Напередодні від'їзду делегації Грушевський докладно її проінструктував. Представники Центральної Ради мали домагатися включення до складу УНР західноукраїнських земель або створення з усіх українських земель в кордонах Австро-Угорщини окремого коронного краю з найширшою автономією.

29 грудня у Бресті-Литовському відбулося перше пленарне засідання за участю Росії та України. Голубович заявив, що делегація УНР займає на переговорах самостійне становище. Голова делегації радянської Росії Л. Троцький змушений був вказати, що не вбачає перешкод для цього, бо кожна нація має право на самовизначення аж до відокремлення. Разом з тим він запропонував зробити у переговорах перерву до середини січня.

Причини для цього у більшовиків були серйозні. По-перше, серед них стався розкол. Частина керівних діячів партії, т. зв. «ліві комуністи», вважала за необхідне оголосити війну закінченою, не укладати грабіжницького миру, а в разі окупації країни перейти до партизанської війни й чекати світової революції. В. Ленін займав більш зважену позицію. При ультиматумі з боку німців та їхніх союзників він наполягав на негайному підписанні продиктованих умов миру, якими б тяжкими вони не виявилися. Це було схвалено (після довгих дискусій) спеціальним рішенням ЦК більшовицької партії від 11 січня 1918 р.

По-друге, надзвичайно болючою для більшовиків виявилася українська проблема. Визнання самостійності делегації УНР означало для них втрату України в разі укладення миру, але вони змушені були зробити цей крок, щоб не підірвати власні декларації в національному питанні. Залишалося покладатися на те, що під час перерви радянські збройні сили заволодіють Україною і скинуть Центральну Раду.

Справді, після відновлення переговорів Троцький заявив: у складі російської делегації з'явилися нові члени — представники українського радянського уряду. Він повідомив, що більша частина України вже контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками Центральної Ради, не можна вважати дійсним. У відповідь представник делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх з текстом IV Універсалу й зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.

Союзники не визнали повноважень харківського уряду. У Німеччині та Австро-Угорщині швидко загострювалася продовольча проблема, і договір з самостійною Україною міг поліпшити становище. Вони заявили, що є всі підстави розглядати УНР як суверенну державу, здатну самостійно укладати міжнародні договори. Заради миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй більшої частини Холмщини і Підляшшя, а також на виділення західноукраїнських земель в окремий коронний край.

27 січня (9 лютого за нов. ст.) договір між УНР і 4 державами німецького блоку було підписано. Він став першим мирним договором у світовій війні, що тривала. Протягом першої пол. 1918 р. УНР зобов'язалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса тощо. Українська делегація уже дістала повідомлення про здобуття Києва Муравйовим, але приховала його від союзників, щоб не перешкодити підписанню документа.

Після того як договір став доконаним фактом, делегація УНР оголосила, що Центральна Рада перебуває у безнадійному становищі й вимагає негайної збройної допомоги. Союзників не треба було умовляти. Вони розуміли, що одержати продовольство з України можливо тільки за умови окупації її великими силами.

В ніч на 28 січня Німеччина та її союзники звернулися до радянської сторони з ультимативними вимогами, але без формального висування ультиматуму. Будучи зв'язаним рішенням партійного керівництва про підписання договору тільки після офіційного ультиматуму, Троцький виїхав до Петрограда. Тоді німці висунули нові, важчі за попередні, вимоги. Кайзерівські війська почали готуватися до наступу на всьому фронті — від Балтики до Карпат.