Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Захоплення Києва радянськими військами. У середині січня 1918 р. Антонов-Овсієнко об'єднав військові сили, що рвалися на Київ з півночі, Харківщини і Катеринославщини, у так звані «армії». Вони складалися з червоногвардійських загонів, сформованих у Петрограді, Москві, Брянську, Курську, Харкові, Катеринославі, робітничих містечках Донбасу, а також із солдатів Західного Афронту, моряків Балтійського і Чорноморського флотів. Командуючим було призначено лівого есера, колишнього підполковника царської армії М. Муравйова, людину авантюристичну, надзвичайно честолюбну й хворобливо жорстоку.

Щоб допомогти наступаючим військам, київські більшовики 16 січня почали збройне повстання. Центром його став завод «Арсенал», який захищали близько 1000 робітників.

Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровні. Тепер повсюдно точилася боротьба не на життя, а на смерть. Після 5-денних боїв «Арсенал» захопили штурмом. Більшість його захисників відступила підземними переходами. Понад 200 робітників, які прикривали відхід, потрапили в полон і були безжально розстріляні. Загальні втрати від передчасного повстання перевищили 1000 чол.

У ціж дні радянські війська наштовхнулися на героїчний опір 300 необстріляних київських студентів і гімназистів, що захищали залізничну станцію Крути. Маючи багатократну чисельну перевагу, наступаючі зім'яли оборону й знищили майже всіх, не беручи полонених. Ті, хто врятувався, спромоглися розібрати залізничну колію і таким чином на кілька днів затримали Муравйова.

Заволодівши лівобережним передмістям столиці — Дарницею, Муравйов зазнав невдачі під час першого штурму. Тоді він наказав відкрити по місту вогонь з важких гармат. 5 діб ураганного обстрілу перетворили життя киян на пекло. За цих умов Центральна Рада визнала за недоцільне утримувати місто й віддала розпорядження про евакуацію.

26 січня червоні війська увійшли до Києва. Муравйов дав наказ «нещадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». Такої кривавої різанини Київ не бачив з середньовічних часів. Кількість тих, хто загинув без зброї в руках, вимірювалася тисячами.