Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Петлюра Симон Васильович (10.V 1879— 25.V 1926) Народився у Полтаві, в сім'ї візника, колишнього селянина Дістав духовну освіту. Був виключений із семінарії за організацію надто гарячого, на думку начальства, прийому, який студенти влаштували українському композиторові М. Лисенку. Деякий час навчався у Львівському університеті, потім працював секретарем газети «Рада».

Під загрозою арешту за членство в РУП С Петлюра восени 1902 р. виїхав з Києва до Катеринодара. На Кубані вчителював, працював над архівами Кубанського козачого війська. В грудні 1903 р. був заарештований за діяльність у Чорноморській вільній громаді (філіал РУП у Катеринодарі) і за співробітництво в заборонених у Росії закордонних виданнях. Звільнений у березні 1904 р. на поруки, переїхав до Києва і майже відразу емігрував до Австро-Угорщини. У Львові С. Петлюра працював у редакції газети «Селянин» (орган РУП).

Революція покликала його в Росію. Напр. 1905 p. він повернувся до Києва й почав працювати у газетах та журналах УСДРП.

Після розгрому партії С. Петлюра перебрався до Москви і влаштувався бухгалтером у транспортному товаристві. 1912 р. став редактором журналу «Украинская жизнь». 1916-го вступив до громадської воєнізованої організації — Союзу земств, яка допомагала задовольняти побутові потреби армії. Революція застала його на посаді заступника уповноваженого Земсоюзу Західного фронту.

У квітні 1917 p. C. Петлюру обрали головою Української ради фронту. Від цієї організації він прибув до Києва на перший військовий з'їзд і увійшов до складу Генерального військового комітету. З'їзд прийняв запропоновану Петлюрою резолюцію про підтримку Центральної Ради й визнання її «єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України». На його ж пропозицію на закритому засіданні з'їзд ухвалив розпочати створення національної армії. Першим кроком до її організації була українізація царської армії, тобто негайне виділення в окремі частини солдатів-українців.

Біографія С Петлюри після Лютневої революції тісно пов'язана з боротьбою українського народу за створення національної держави. У цій борні він відігравав ключову роль. Після радянсько-польської війни 1920 p., коли можливості подальшої боротьби були повністю вичерпані, Петлюра емігрував до Польщі. За умовами укладеного в березні 1921 р. Ризького мирного договору, Польща зобов'язувалася заборонити політичну діяльність на своїй території як російських, так і українських емігрантів. Оскільки уряд радянської Росії зажадав видати Петлюру, він напр. 1923 p. виїхав до Будапешта, потім — до Відня й Женеви і, врешті, напр. 1924 p. оселився в Парижі. 25 травня 1926 р. його вбив агент ДПУ.