Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Утворення українських політичних партій. Відразу після повалення самодержавства у політичному житті українських губерній брали участь тільки загальноросійські партії. Однак процес організаційного оформлення української демократії відбувався . швидко.

25—26 березня провело з'їзд Товариство українських поступовців. Головою обрали М. Грушевського, хоч той не мав наміру в пореволюційній ситуації продовжувати своє членство. З'їзд звернувся до суспільства із закликом сприяти підготовці Українського національного конгресу. ТУП було перейменовано на Союз українських автономістів-федералістів. До керівництва обрали Д. Дорошенка, С Єфремова, А. Ніковського, В. Прокоповича та ін. На початку квітня союз став політичною партією, яка згодом дістала назву партії соціалістів-федералістів (есефів). За політичною та ідейною спрямованістю есефи наближалися до кадетів. Масовою ця партія не стала, але в Центральній Раді мала великий вплив.

4—5 квітня проходила конференція українських соціал-демократів. За кількістю членів (бл. 5тис.на середину 1917 р.) ця партія вдесятеро поступалася місцевим меншовикам. Останні запропонували українським соціал-демократам злитися. Однак до цього не дійшло. Керівництво РСДРП(м) насторожено ставилося до спроб Центральної Ради перетворитися на орган державної влади, хоч на словах заявляло про визнання права українського народу на автономію.

З'їзд партії українських соціалістів-революціонерів (УПСР) відбувався одночасно з конференцією соціал-демократів і мав установчий характер. Розходження цієї партії із всеросійською партією есерів теж полягало тільки в одному, але визначальному пункті — підході до національного питання. Як і соціал-демократи, українські есери вимагали негайного проведення широкої національно-територіальної автономії України. Організаторами партії були молоді люди, переважно студенти —В. Залізняк, М. Ковалевський, О. Севрюк, П. Христюк, М. Шраг. Саме з цією партією пов'язав свою політичну долю М. Грушевський. За кількістю членів (до 75 тис. восени 1917 р.) УПСР набагато поступалася спорідненій всеросійській партії — найчисельнішій в Україні. Якщо російські есери мали своєю соціальною базою промислові райони (лише організації Катеринославської губернії налічували до 100 тис. членів), а також внутрішні гарнізони і фронти, то українські есери зробили наголос на політичному завоюванні села.

За вплив на селі вони відчайдушно боролися з більшовиками та російськими есерами: утворювали селянські спілки, відвойовували у російських есерів створені ними селянські союзи, а у більшовиків — ради селянських депутатів. У кінцевому підсумку єдиною централізованою організацією і до того ж цілком незалежною від контрольованого російськими «серами Всеросійського селянського союзу залишилася Українська селянська спілка. Вона будувалася на низовому рівні з сільських спілок, а на волосному, повітовому й губернському — з рад селянських депутатів та їх виконавчих комітетів.