Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Донцов Дмитро Іванович (17.VIII 1883 — 30.ІІІ 1973) — публіцист, літературний критик і політик, ідеолог українського націоналізму.

Народився в Мелітополі, з 12 років — сирота. 1902 р. вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету.

З утворенням УСДРП став її членом. Брав активну участь у революційних подіях 1905 р. в столиці імперії. Був заарештований, але його звільнили за амністією. З початку 1906 р. працював у Київському комітеті УСДРП. Після нового арешту влітку 1907-го майже рік просидів у в'язниці. Звільнений під грошову заставу, він втік до Львова, а 1909 р. переїхав до Відня, де продовжив навчання. Відтоді почалася його активна публіцистична діяльність у соціал-демократичних виданнях Росії та Австро-Угорщини.

Виходячи з того, що Росія ніколи не погодиться на українську самостійність, Д. Донцов пропонував зв'язати майбутнє України з Центральними державами і в разі перемоги останніх над Росією та її союзниками утворити в рамках імперії Габсбургів Український коронний край на засадах широкої автономії. За сепаратистські настрої Закордонна група УСДРП виключила Д. Донцова з цієї партії.

Коли вибухнула 1-а світова війна, він організував Союз визволення України і став його першим головою. Однак досить швидко посварився зі своїми колегами й вийшов із СВУ. З кінця 1914 р. працював у Берліні головою Української інформаційної служби. 1916 р. перебрався до Берна. Навесні 1917-го у Львові захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора юридичних наук.

Наприкінці березня 1918 р. Д. Донцов приїхав до Києва, вступив до партії хліборобів-демократів і увійшов до складу її керівництва. Він зблизився з генералом П. Скоропадським, і той після гетьманського перевороту призначив його директором Українського телеграфного агентства. З приходом до влади Директорії Донцов якийсь час переховувався у Києві, а в січні 1919 р. за допомогою полковника Є. Коновальця втік до Відня. 1921 р. останній запросив його до Львова редагувати журнал, який мав стати ідеологічним рупором новоствореної Української військової організації. Брав участь у заснуванні Української партії національної роботи, працював редактором її органу «Заграва» (1923—1924). Видавав у Львові «Літературно-науковий вісник» (1922—1932) і «Вісник» (1933—1939). 1926 р. вийшла найвідоміша праця Д. Донцова «Націоналізм», що зробилася символом віри українських націоналістів міжвоєнного періоду.

2 вересня 1939 р. Д. Донцова заарештували. До розгрому Польщі гітлерівцями він перебував у концтаборі Береза Картузька. Вийшовши на волю, жив у Берліні, Бухаресті, Празі, а з 1947 p.— в Канаді. Протягом 5 років викладав у Монреальському університеті українську літературу. 1957 р. з'явилася його остання книга «Від містики до політики». Крах фашистських режимів, на які він робив ставку в боротьбі за досягнення державної незалежності України, штовхнув його до відвертого містицизму. Останні роки життя провів під Монреалем, де й помер.