Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Ігор. Син Рюрика, якого, за літописом Нестора, ще дитиною привіз до Києва Олег і від його імені вокняжився в стольному граді Русі. По смерті Олега, 912 чи 913 p., Ігор сів на київський престол. Продовжував політику централізації держави, почавши із включення до складу Київської Русі могутнього племінного союзу древлян. Під 922 р. Новгородський літопис оповідає, як Ігор підкорив об'єднання племен уличів, що жили тоді на Дніпрі. Після 3-річної облоги він заволодів їхнім головним містом Пересічиним. Але уличі лише формально визнали владу київського князя, мігрувавши у межиріччя Бугу й Дністра, відтак і до Дунаю, на узбережжя Чорного моря.

Ігор тримався традиційної для його попередників зовнішньої політики. 941 р. пішов війною на Візантію: правдоподібно, що імперія, порушивши умови договору з Олегом 911 p., стала утискати руських купців. Але величезний флот Ігоря був спалений у морському бою «грецьким вогнем » — горючою сумішшю, яку під тиском викидали із спеціальних труб, встановлених на візантійських кораблях. Зазнало краху й руське суходільне військо. Не змірившись з поразкою, Ігор 943 р. вчинив новий, ще масштабніший, похід на Царгород. Однак візантійському урядові пощастило владнати справу миром. 944 р. було підписано русько-візантійську угоду, щоправда, менш вигідну для Русі, ніж Олегів договір. Повернувшись з походу на Візантію, Ігор вирушив збирати данину («полюддя») в землю древлян, де восени 944 р. його вбили за надмірну жорстокість і пожадливість, з якими він оббирав древлянські міста і села.