Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Франко Іван Якович (27.VIII 1856—28.V 1916)— один з найвидатніших українських письменників, учений, громадський і політичний діяч.

Народився в с. Нагуєвичах неподалік Дрогобича (тепер с Івана Франка Львівської обл.), в родині коваля. Закінчивши 1875 р. гімназію в Дрогобичі, вступив до Львівського університету на філософський факультет. Одразу ж включився в роботу студентського журналу «Друг», де друкував свої переклади, поетичні й прозові твори, критичні статті. Становлення І. Франка як письменника і громадсько-політичного діяча відбувалося під впливом марксизму. 1877 р. його разом з ін. членами редакції згаданого журналу було заарештовано за соціалістичну пропаганду.

Продовжуючи (після майже 8-місячного ув'язнення) публіцистичну діяльність, 1. Франко з друзями-однодумцями М. Павликом і О. Терлецьким організував новий журнал «Громадський друг». Міняючи як назву, так і тип видання, вони випустили збірники «Дзвін» і «Молот», тираж яких було конфісковано. 1878 р. 1. Франко започаткував видання «Дрібної бібліотеки» — серії брошур з різноманітних галузей знання для простого народу. Після наступного арешту (1880) й ув'язнення його відправили до с Нагуєвичів, де він жив під жандармським наглядом до 1883 р. У цей час 1. Франко написав визначні твори політичної лірики — «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменярі», «Товаришам із тюрми» та ін., а також прозові твори — «Борислав сміється», «Boa constrictor», «Захар Беркут».

1883 р. І. Франко переїхав до Львова, де співробітничав у різних виданнях. Невдовзі вийшла у світ його перша зріла збірка поезій «З вершин і низин» (1887). Сміливо ламаючи в ній застарілі літературні канони, 1. Франко створював нові форми поезії. Влітку 1889 р. його втретє заарештували. По виході з тюрми він разом з М. Павликом, при підтримці М. Драгоманова, став одним з організаторів Русько-української радикальної партії. Це була перша українська політична партія європейського зразка зі своєю програмою, статутом і реєстрованим членством. В її органах (два тижневики: для інтелігенції — «Народ», для селянства — «Хлібороб») І. Франко часто друкувався.

Закінчивши (після 10-річної перерви) університет у Чернівцях, 1. Франко працював у Відні над докторською дисертацією, яку захистив у липні 1893 р. при тамтешньому університеті. Але в Австро-Угорщині не допустили до університетської кафедри вченого-революціонера.

Письменницьку, літературознавчу й публіцистичну діяльність 1 Франка добре знали в українських губерніях Росії. За великі заслуги в галузі філології наукова рада Харківського університету .1906 р. одностайно присудила йому почесний ступінь доктора російської словесності. 1907 р. академіки О. Шахматов і Ф. Корш висунули його кандидатуру в ординарні академіки Петербурзької Академії наук, одначе власті заборонили балотування.

Хоч 1908 р. стан здоров'я І. Франка значно погіршився, він і далі завзято працював у багатьох напрямах гуманітарних наук. Загальний обсяг його творчої спадщини вражає уяву: близько 5 тис. праць. Найповніше зібрання творів І. Франка (в 50-ти томах) побачило світ упродовж 1976 —1984 pp. Але й у цьому виданні чимало цензурних вилучень.