Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Інші реформи Олександра II. У1860 —1864 pp. було здійснено фінансову реформу, яка охопила кредитно-банківську систему оподаткування, бюджет і державний фінансовий контроль. Реформа розпочалася з утворення 1860 р. Державного банку. Замість середньовічної відкупної системи було запроваджено акциз на спиртні напої і збільшено непрямі податки на товари масового споживання. Сформувався єдиний державний ревізійний центр з широкими правами контролю зд надходженням податків. Створювалася мережа державних кас, через які проводилися всі надходження і витрати фінансових коштів, передбачені бюджетом.

Найважливішою була земська реформа, запроваджена 1864 р. У південних і лівобережних губерніях України почали діяти 6 губернських і понад 60 повітових земських управ. У 3 правобережних губерніях, де переважали польські поміщики, земська реформа розгорнулася щойно 1911 р.

Земство складалося з губернських і повітових земських зібрань та їхніх виконавчих органів-управ. Брати участь у земському самоврядуванні могли стани, які мали земельну власність,— дворянство, духівництво, міщанство і селянство. До складу повітових земських зібрань входили гласні* що обиралися на зборах виборців по куріях: на з'їзді землевласників, зборах міських власників і волосних селянських сходах. Гласні, обрані на повітових земських зібраннях, утворювали губернське земське зібрання. Більшість гласних висували поміщики.

Кошти земств складалися за принципом самообкладання, пропорційно до земельної власності. Вони засновували лікарні й надавали населенню безкоштовну медичну допомогу, організовували школи, технічні училища і курси, влаштовували сільськогосподарські виставки, турбувалися про поліпшення шляхів сполучення. Земські установи висунули чимало громадських і політичних діячів, сприяли консолідації національної інтелігенції.

1864 р. Олексанр II здійснив судову реформу. Раніше суд був становим, закритим і залежним від властей. Тепер запроваджувались принципи безстановості судів, гласності судочинства, змагальності сторін у відкритих засіданнях. Вводився суд присяжних. Його ухвали вважалися остаточними і не підлягали оскарженню. Вироки, винесені без участі присяжних, могли оскаржуватись у судову палату. Українські губернії були поділені між 3 палатами — Київською, Харківською і Одеською. Для розгляду дрібних справ утворювався інститут мирових суддів. Вони обиралися на 3-річний термін на зборах земських і міських гласних або призначалися урядом.

1864 р. відбулася шкільна реформа. Початкові школи дозволялося відкривати як державним, громадським» установам та відомствам, так і приватним особам. Право вчитися у гімназіях і реальних училищах надавалося всім бажаючим незалежно від статі, стану й віросповідання.

Керівництво навчальним процесом не вважалося приватною справою. Його здійснювали повітові й губернські шкільні ради, що складалися з чиновників міністерства народної освіти та його периферійних ланок, а також з представників земств і духівництва.

Система вищої освіти не була єдиною. В університетах мали право вчитися тільки особи, які закінчили класичні гімназії Випускники реальних училищ могли вступати до вищих технічних шкіл. Для осіб жіночої статі вища освіта не передбачалася.

Університетам надавалася академічна автономія. їхнім життям, у тому числі наглядом за студентами, керувала професорська рада.

Було лібералізовано нагляд за друком. Столичні періодичні видання відповідно до нового цензурного статуту 1865 р. звільнялися від попередньої цензури. Порушення правил цензури каралося засобами адміністративного впливу: попередженням, тимчасовим припиненням виходу і, нарешті, забороною видання. Провінційні періодичні видання цензурувалися.

1870 р. було реорганізовано систему міського самоврядування. Вибори гласних до міських дум почали здійснюватись за майновим, а не за становим цензом. Виборче право надавалося власникам нерухомого майна, які платили податки. Вибори гласних проводилися за трьома куріями залежно від обсягу сплачуваних податків, і кожна з них мала право на /з гласних незалежно від кількості тих, хто брав участь у виборах. Дума обиралася на 4 роки. Голова її виконавчого органу — міської управи — затверджувався у губернських центрах міністром внутрішніх справ, а в інших містах — губернатором. Міські управи займалися благоустроєм, розвитком промисловості й торгівлі.

1874 р. завершилася здійснювана довгий час військова реформа. Було запроваджено загальну військову повинність. Тривалість військової служби скорочувалася з 25 до 6 (на флоті — до 7) років. Особам, які мали освіту, дозволялося проходити службу на правах добровольців («вольноопределяющихся») терміном від 6 місяців до 4 років.

Реформи 60 — 70-х pp. докорінно змінили соціальні відносини в Росії і відкрили перед нею шлях до поступового формування громадянського суспільства.

Проведені згори самодержавною владою реформи не усунули до кінця наявних суперечностей. Соціально-економічна модернізація була несподіваною. Пережитки кріпосницьких відносин, найголовнішим з-поміж яких залишалася самодержавна влада царя, загрожували поверненням до минулого.