Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Посилення суспільно-політичного руху. Антикріпосницькі виступи селян знаходили підтримку серед передової різночинної інтелігенції, особливо молоді. В середовищі студентів Київського університету 1854 р. виникло таємне товариство «Друзі людства». За «Київської козаччини» його учасники в національному вбранні вирушили в села піднімати народ на боротьбу проти поміщиків. Поліція і жандарми заарештували агітаторів. Товариство було розгромлено.

У Харківському університеті 1856 р. також утворилося таємне товариство, учасники якого виступали за визволення селян і повалення самодержавства. Воно довго залишалося нерозкритим. 1858 р. частина його членів перевелася на навчання до Київського університету, але зберегла зв'язки з тими, хто залишився у Харкові. Студенти нелегально випускали рукописні журнали «Гласность» (у Києві), «Свободное слово» (у Харкові) та ін., організовували недільні школи для неписьменного населення, де пропагували свої ідеї. Для цих шкіл П. Завадський склав український буквар. Його вдалося надрукувати у Харкові. В січні 1860 р. більшість учасників товариства були заарештовані й засуджені до заслання. 1863 р. воно припинило своє існування.

Великий вплив на українське суспільно-політичне життя мав Т. Шевченко. Після повернення із заслання 1857 р. він оселився в Петербурзі, бо жити на Батьківщині йому заборонялося. У своїх віршах, які поширювались у рукописах, поет закликав селян не вірити в царську ласку, а будити волю усією громадою, добре вигостривши сокиру. Не раз звертаючись до козацьких часів, Шевченко зазначав, що Україна втратила свою державність не лише внаслідок агресивної політики російських царів, а й через зрадництво старшини. Надії на повалення царизму й визволення України він пов'язував з майбутнім відродженням козацтва.

1859 p. T. Шевченко здійснив кількатижневу поїздку в Україну. Під час його зустрічей у Києві з членами Харківсько-Київського таємного товариства йшлося, зокрема, про заснування недільних шкіл. Поет висловив бажання створити для них підручники з читання, географії та історії України. Однак встиг упорядкувати й видати власним коштом лише буквар.

Наприкінці 50-х pp. XIX ст. імперська столиця стала духовним центром українського національного відродження Сприяло цьому послаблення царської влади після поразки у Кримській війні. Імператор Олександр II на відміну від своїх попередників дозволив приїхати-до Санкт-Петербурга членам-засновникам Кирило-Мефодіївського товариства. Тут було створено першу українську громаду. Провідну роль у ній відігравали М Костомаров і П. Куліш. Багаті українські поміщики Василь Тарновський-батько, Василь Тарновський-син і Григорій Галаган надали П. Кулішеві матеріальну допомогу в організації видавничої справи. У Санкт-Петербурзі почали друкуватися антикріпосницькі вірші Т. Шевченка, повісті молодої письменниці М. Вілінської, добре знаної під чоловічим псевдонімом Марко Вовчок, твори Г. Квітки-Основ'яненка, 1. Котляревського, П. Куліша, проповіді панотця В. Гречулевича, нотні записи українських народних пісень. У 1861 —1862 pp. виходив суспільно-політичний і літературний журнал «Основа» — перший україномовний друкований періодичний орган.

Ці видання розходилися по всій імперії, закликаючи інтелігенцію працювати в народі, щоб пробудити його свідомість, боротися за державні права українців. У листі в Лондон до видавців першої російської революційної газети О. Герцена і М. Огарьова Костомаров писав: «У майбутньому слов'янському союзі, в який ми віримо і якого сподіваємось, наша південна Русь повинна становити окрему державну цілісність на всьому просторі, де народ розмовляє українською мовою. Нехай же ні росіяни, ні поляки не визнають своїми земель, заселених нашим народом». Цей лист, своєрідний маніфест українського національно-визвольного руху, було опубліковано в «Колоколе» на поч. 1860 р.