Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Піднесення антикріпосницького руху. У 1-й пол. XIX ст. в Російській імперії вже не було таких могутніх антифеодальних рухів, як повстання С Разіна чи О. Пугачова. Чиновництво та силові структури адміністративного управління, як ніколи раніше широко розгалужені й усепроникні, могли тепер ефективно протидіяти накопиченню антидержавного соціального заряду, навіть не згладжуючи глибоких суперечностей між основними антагоністичними станами, тобто не вдаючись до реформ.

Однак реформи були необхідними. Про це свідчив різкий сплеск антикріпосницького руху під час Кримської війни внаслідок погіршення становища селянських мас, особливо українських губерній. За браком залізниць на селян ліг увесь тягар військових перевезень з центральних районів країни до Криму. Від підводної повинності та реквізиції тяглової худоби для потреб армії найбільше постраждали селяни Катеринославщини, Київщини, Херсонщини. Щоб Компенсувати бюджетні витрати на війну, царський уряд різко збільшив розмір прямих і опосередкованих податків, які в першу чергу стягувалися із селянства.

Але основною причиною селянських виступів був протест проти кріпосницької залежності, яка в Росії прибрала найогидніших, рабських форм. Селянин залишався беззахисним перед поміщицькою сваволею. Його могли продати, обміняти, позбавити майна, запороти різками, заслати у Сибір.

На початку 1855 р. вийшов маніфест про створення державного ополчення. Слово «ополченець» українські селяни ототожнювали з терміном «козак». 1 пішов поголос, буцімто кріпаки, записавшись в ополчення, дістануть волю, але місцева адміністрація приховує царський указ про призов на козацьку службу з увільненням від поміщицької залежності. Це розворушило селян, особливо Київської губернії, де налічувалось понад 1 млн. кріпаків. У деяких селах між військами і повстанцями спалахували криваві сутички. Заворушення в губернії, що охопили 422 села, дістали назву «Київська козаччина».

Влітку 1856 р. набули поширення чутки, нібито цар видав указ про відбудову зруйнованого війною господарства Кримського півострова й надання волі та державної допомоги тим кріпакам, котрі переселятимуться на нові місця. Десятки тисяч знедолених людей з українських і центральних російських губерній залишили свої домівки й пішли «у Таврію по волю». Для боротьби з ними уряд послав війська.