Кримська війна. Під час революції 1848 — 1849 pp. Микола І послав війська на допомогу Австрійській імперії. Національно-визвольний рух угорського Народу було придушено. Зміцнивши свої позиції у Європі, царизм вирішив розв'язати «турецьке питання» — засобами ще однієї війни проти Оттоманської імперії остаточно зламати її міць, визволити від турецького панування поневолені народи Балканського півострова й поставити їх у залежність від Росії. Планувалося також встановити контроль над протоками, що вели з Чорного моря до Середземного.

Приводом для розгортання воєнних дій став конфлікт навколо святих місць у Палестині, пов'язаних із життям та діяльністю Ісуса Христа. У червні 1853 р. російські війська раптово перейшли державний кордон з Оттоманською імперією і зайняли дунайські князівства — Молдову й Волощину. Допевнившись у підтримці з боку Великобританії і Франції, які не бажали посилення позицій царя, султан оголосив війну Росії.

Туреччина воювала невдало. Російські війська не дали їй змоги прорватись у Закавказзя, натомість самі почали просуватися до Болгарії. Турецька чорноморська ескадра зазнала нищівної поразки від російського флоту у Синопській бухті.

За обставин, що склалися, великі європейські держави виступили проти Росії єдиним фронтом. Австрія і Пруссія зажадали від царя вивести війська з Балкан. Опинившись у міжнародній ізоляції, Микола І був змушений підкоритися. Але в березні 1854 р. Великобританія, Франція і Сардинія оголосили війну Росії.

Англо-французькі війська спершу вдалися до атак з моря. У квітні 1854 р. ескадра союзників наблизилась до Одеси й почала обстрілювати місто. Під час другої атаки один з англійських фрегатів сів на мілину, і його команда мусила здатися в полон. Третя атака в липні також була невдалою.

На поч. вересня англо-французькі війська висадились у Криму. Після поразок царська армія під проводом князя О. Меншикова відступила на північ, залишивши напризволяще головну військово-морську базу Росії на Чорному морі — Севастополь.

Війна засвідчила величезну військово-технічну перевагу союзників, озброєних новітньою технікою. За браком залізниць російське командування (на відміну від противника, який використовував пароплави) не могло вчасно постачати армію всім необхідним.

Розпочалася облога Севастополя. Її здійснювала 60-тис. армія союзників. Місцевий гарнізон налічував 18 тис. чол., крім того, до оборони було залучено 20 тис. моряків. При такому співвідношенні сил нападникам навряд чи вдалося б здобути головну базу, якби вони не мали переваги в озброєнні та боєприпасах. Умовно кажучи, на кожні 10 їхніх гарматних пострілів захисники Севастополя могли відповісти тільки одним. Застарілі російські гармати не йшли у порівняння з артилерією союзників — скорострільною, далекосяжною і точною.

На 349-й день боїв обложені війська змушені були залишити свої позиції у південній частині міста, однак продовжували утримувати північний сектор оборони. Протягом героїчної севастопольської епопеї царський уряд, маючи незліченні людські й матеріальні ресурси, так і не спромігся послати в Крим свіжі війська. Така кволість пояснювалася військово-технічною і економічною відсталістю кріпосницької імперії.

У березні 1856 р. .в Парижі було підписано мирний договір на умовах, продиктованих переможцями. Росія позбавлялася права мати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі. Гирло Дунаю знову переходило під владу Туреччини.

Під час війни, у лютому 1855 p., помер Микола І. Наступником престолу став його син Олександр II. Новий імператор хоч-не-хоч мусив зробитися реформатором, бо Росія конче потребувала реформ.