Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Котляревський Іван Петрович (29.VIII 1769—29.Х 1838) — основоположник нової української літератури. Народився в Полтаві у малозабезпеченій сім'ї козацького роду. Батько, бувши канцеляристом у міському магістраті, 1793 р. виклопотав собі права спадкового дворянина.

Іван здобув початкову освіту в місцевого дяка, потім учився у Полтавській семінарії, 4 роки працював канцеляристом, далі домашнім учителем у тамтешніх поміщицьких сім'ях. 31796 р. був на військовій службі у Сіверському драгунському полку, що вів свій родовід від українських козацьких полків, у 1806—1807 pp. брав участь у російсько-турецькій війні. Вийшов у відставку в чині штабс-капітана.

Літературну діяльність розпочав 1794 р. переробкою в бурлескному (жартівливомуі. стилі поеми «Енеїда» Вергілія. Один із поширених в Україні та за її межами списків перших частин цього твору вийшов друком 1798 р. в Санкт-Петербурзі. Його видав без дозволу і навіть без відома автора конотопський поміщик М. Парпура, що завідував друкарнею Петербурзької медичної колегії.

«Енеїда» Котляревського дала початок новій українській літературі. Сучасники захоплювалися цим незрівнянним шедевром, до того ж написаним багатою, барвистою, гострою та дотеп-ною народною мовою. Йдучи за сюжетом давньоримської епопеї, І. Котляревський віддзеркалив у своєму оригінальному творі ще недавні часи української історії, звичаї та славне минуле козаків, а також реалії тогочасної дійсності. Розкрито в «Енеїді» й суспільні суперечності, критикується кріпацтво, показано недосконалі людські характери.

Хоч списки поеми (як, зрештою, і піратське видання М. Парпури) викликали величезний інтерес серед читачів, автор вважав за потрібне й далі вдосконалювати її. Однак 1808 р. в Санкт-Петербурзі без відома Котляревського знову побачили світ перші три частини «Енеїди». Цього разу видання здійснив І. Глазунов.

1809 p., додавши четверту частину, Котляревський опублікував поему в Санкт-Петербурзі під назвою «Виргилиева «Энеида», на малороссийский язык переложенная...». Допоміг видати книгу заможний полтавський поміщик С. Кочубей. Повний текст твору (шість частин) вийшов посмертно 1842 р. в Харкові.

І. Котляревський як відставний офіцер, що не знайшов служби в Санкт-Петербурзі, з 1810 р. працював у рідній Полтаві наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Під час навали військ Наполеона за дорученням малоросійського генерал-губернатора князя Я. Лобанова-Ростовського сформував козацький кінний полк, брав участь у визвольних походах.

Коли по війні в Полтаві було збудовано театр, Котляревський організовував вистави, допомагав формувати репертуар. Якраз тоді він написав п'єсу «Наталка Полтавка» (вид. 1838) і водевіль «Москаль-чарівник» (вид. 1841), які дали початок новій українській драматургії. Вперше вони були поставлені на сцені цього театру 1819 р. Як бачимо, їхній публікації (сам автор вважав свої твори недосконалими) передувало тривале сценічне життя.

Однак театральна діяльність не стала для Котляревського професійною. Він і далі працює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян, а в 1827 — 1835 pp. — ще й попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу.

Увесь творчий доробок І. Котляревського вміщується в одній невеликій за обсягом книзі, а проте він справив величезний вплив на сучасників, зокрема М. Гоголя. Драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п'єсу «Наталка Полтавка» «праматір'ю українського народного театру». Талант Котляревського — яскравий і самобутній, глибоко національний. Він справедливо вважається предтечею українського культурного відродження ХІХ ст.