Кріпосництво. Термін походить від юридичного документа (крепость), що фіксував прикріплення селян до землі, яка належала феодалові. Кріпосна залежність включала крім усього іншого право землевласника на працю і майно селянина, на відчуження його (купівлю-продаж) разом із землею чи навіть без неї. Селянин, перебуваючи у кріпосній залежності, мав обмежену дієздатність: не міг розпоряджатися набутим нерухомим майном або спадщиною, виступати в суді тощо. По суті, він цілковито залежав від феодала-власника. Закон передбачав відповідальність лише за вбивство кріпака.

З 13,5 млн. чол., які населяли українські землі у складі Росії, до сер. XIX ст. 5,3 млн. становили приватновласницькі, а 5,2 млн. — державні селяни. Ті й інші виконували нелегкі феодальні повинності й не мали громадянських прав. Найтяжчою була залежність від поміщиків. 1797 р. уряд рекомендував останнім не перевищувати 3-денної панщини, щоб не руйнувати селянського господарства. Однак чимало поміщиків, нехтуючи урядові інструкції, дотримувалися урочної системи експлуатації, а денне завдання (урок) неможливо було виконати задень. Селян зганяли з землі й переводили на «місячину» — натуральну оплату за роботу в маєтку. Зростав прошарок люмпенізованих селян — дворових слуг. Останніх нерідко продавали чи навіть, обмінювали, наприклад на собак. Кріпосне право різко негативно впливало на стан продуктивних сил сільського господарства. У Київській і Полтавській губерніях майже 3/4 селянських дворів у 40-х pp. не мали худоби й реманенту.

Державні селяни вважалися особисто вільними, але обкладалися тяжкими повинностями. Інколи землю, що належала державі, віддавали в оренду поміщикам-посесорам. Вони експлуатували державних селян інтенсивніше, ніж власних.

40 років, починаючи з 1817-го, г в Катеринославській, Харківській і Херсонській губерніях існували створені за ініціативою графа Аракчеева військові поселення. 375 тис. державних селян, які займалися сільським господарством, піддавали ще й військовій муштрі. Кожен крок цих «довічних солдатів» регламентувався. Без згоди командира вони не мали права навіть брати шлюб.

Розвиток товарно-грошового господарства розхитував феодальні відносини. Експлуатувати дармову селянську працю ставало невигідно. 1856 р. на Київщині й Полтавщині чверть маєтків і третина селянських душ були заставлені поміщиками.

Ще тяжчого, ніж у Росії, кріпосницького гноблення зазнавали селяни в Австрійській імперії через малоземелля. Однак революція 1848 р. призвела до скасування феодальних повинностей. Внаслідок земельної реформи селяни дістали особисту свободу, але втратили право на сервітути, тобто безкоштовне користування пасовиськами й лісовими угіддями. Реформу було здійснено 1848 р. у Галіції, 1849 р. — на Буковині і 1853 р. — у Закарпатті. Австрійський уряд дав згоду створити окрему округу (Ужгородську), де переважало українське населення, але відкинув вимоги адміністративно об'єднати Закарпаття зі Східною Галичиною.


Загрузка...