Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Сковорода Григорій Савич (3.ХІІ 1722 —9.ХІ 1794). Видатний український філософ, просвітитель і поет. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в бідній козацькій родині. Здобув освіту в Київській академії, де з перервами навчався з 1734 по 1753 р. Постійно зазнавав злигоднів, багато мандрував і просто блукав рідною Україною. В 1745—1750 pp. перебував у Європі, жив в Угорщині, Австрії. В 50—60-х pp. викладав у Харківському та Переяславському колегіумах. Оригінальний мислитель, він нестандартно, часто всупереч церковним догмам, тлумачив історію, філософію, богослов'я, за що до кінця днів своїх зазнавав переслідувань з боку світських властей і духівництва. Був змушений навіть залишити педагогічну діяльність. В останні роки (1769—1794) мандрував Україною, проповідуючи свої філософські та соціальні погляди серед народу. Сковороді належать збірник віршів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни харьковские», численні філософські трактати. Висока освіченість, знання класичних мов давали йому змогу перекласти тогочасною українською твори стародавніх авторів, зокрема Цицерона й Плутарха.

У своїх філософських працях Сковорода виходив з постулату рівності між людьми. Ідеал суспільного устрою він вбачав у республіці. Однак закликав не до активної боротьби проти існуючих порядків, а до здобуття свободи в духовній сфері.

Філософська, педагогічна й літературна діяльність Г. Сковороди відіграла важливу роль у розвиткові демократичної суспільно-політичної думки, культури й літератури в Україні. Він був своєрідним літературним наставником видатних українських письменників XIX ст. 1. Котляревського і Т. Шевченка.