Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Задунайська Січ. Військово-державна організація колишніх запорозьких козаків у гирлі Дунаю в 1775—1828 рр. Виникла після зруйнування царським військом Нової Січі й ліквідації Запорозького козацького війська у червні 1775 р. Землі, що доти належали козакам, царський уряд роздав російським і українським поміщикам, запросив на них іноземних колоністів. Велика частина запорожців вибралася за кордон Російської імперії й оселилася у пониззі Дунаю, спочатку на його лівому березі. А потім турецька адміністрація переселила козаків на правий берег. Задунайська Січ зберегла звичаї, устрій та управління своєї попередниці, її діяльністю керувала козацька рада, що обирала старшину. Січ очолював кошовий отаман, його помічниками були суддя, писар і осавул. Як і на Запорожжі, на Задунайській Січі було 38 куренів. Щоб прогодуватися, козаки розводили худобу, мали отари овець, займалися рибальством. Заможніші з-поміж них брали в найми козацьку голоту. Хоч тут, як і на попередніх Запорозькій, Олешківській і Новій Січі, не було кріпосництва, демократія мала обмежений характер. Усім заправляла заможна верхівка.

Козаки зобов'язані були нести прикордонну службу, брати участь у каральних походах турецьких військ проти болгар, сербів, греків, які боролися за свою незалежність. Не бажаючи миритися з цим, частина задунайських козаків переселилася на Кубань, влившись до складу Чорноморського козацького війська. На поч. російсько-турецької війни 1828—1829 pp. Стамбул наказав задунайцям виступити проти Росії. 18 травня 1828 р. 1500 козаків на чолі з кошовим Й. Гладким перейшли на бік російської армії. У відповідь на це турки зруйнували Задунайську Січ і перебили козаків, що залишилися там. Після закінчення війни царський уряд поселив задунайців на Азовському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо.