Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Брестська церковна унія. Від часу запровадження християнства на Русі в кін. X ст. усі східні слов'яни сповідували християнство у православному варіанті. Загарбання українських земель феодалами Польщі, Литви та Угорщини відкрило туди шлях католицизмові. Однак народ, обстоюючи віру батьків, дідів, противився появі католицьких храмів та монастирів, що слугували окупантам як знаряддя національного й культурного поневолення. Релігія в ті часи визначала не лише ідеологію, а й тип культури. Українська культура з самого початку була культурою православною. Ось чому зміна релігії мала негативні наслідки для українського народу. Незважаючи на зусилля місцевих властей та підтримку королівської влади, католицизм в Україні залишався в жалюгідному стані аж до кін. XVI ст. Лише купка українських феодалів, прагнучи в усьому зрівнятися з прийшлими, зрадила свій народ і прийняла католицьку віру. 1590 р. за ініціативою та участю Ватікану розпочалися переговори між польським королем Сигізмундом III і верхівкою православної церкви в Україні з метою приєднання останньої до церкви католицької. Це робилося для того, щоб згодом денаціоналізувати й ополячити українців, придушити національно-визвольний рух і остаточно закріпити за Річчю Посполитою загарбані українські землі.

Підтиском польського короля і великих магнатів у жовтні 1596 р. в білоруському м. Бресті зібрався церковний собор для обговорення питання про унію. Однак він одразу ж розколовся на два окремих: православний собор рішуче відкинув унію, а уніатський проголосив її, прийнявши основні догмати католицької церкви, але зберігши православні обряди й богослужіння церковнослов'янською мовою. Уряд і король Речі Посполитої постановили вважати унію обов'язковою для всіх православних віруючих на території країни. Втім українські й білоруські селяни та міщани чинили завзятий опір насильницькому запровадженню нової (греко-католицької) віри. З кін. XVI ст. всі антифеодальні й національно-визвольні рухи та повстання в Україні відбувалися під гаслом ліквідації унії і надання народові можливості вільно сповідувати прабатьківську православну віру.

Боротьба проти унії була першочерговим завданням і гаслом Визвольної війни сер. XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Заклик до ліквідації унії збудив небувалий ентузіазм мас, згуртував усі прошарки і стани українського суспільства -— від магнатів і шляхти до кріпаків-селян. У перебігу Визвольної війни унію на Лівобережній Україні було скасовано, а уніатських попів і ченців вигнано з Києва. В кін. XVIII — на поч. XIX ст. унію ліквідували й на Правобережній Україні. А на західноукраїнських землях при підтримці австрійського, а відтак і польського урядів унія продовжувала існувати. Уніатські священики й ченці залишалися слухняним знаряддям у руках уряду та феодалів Речі Посполитої, допомагали їм гнобити український народ, позбавляючи його національної мови та культури. В історичному плані запровадження й існування церковної унії в Україні було реакційним явищем. Щоправда, десь із середини XIX ст. верхівка греко-католицької церкви на західноукраїнських землях почала наближатися до народу, опікуючись його освітою і культурою. Поступово змінилося на краще й ставлення до неї народних мас. Нині греко-католицьку віру свідомо сповідує кілька мільйонів християн західних областей України.