Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Про термін «Україна». Вперше вжитий у Київському літописі під 1187 р. стосовно Переяславської землі. Однак через два роки це джерело назвало словом «україна» південний край Галицько-Волинської землі. А Галицько-Волинський літопис XIII ст. називає «україною» частину північної Волині, що межувала з Польщею. Цей літопис пойменовує українцями навіть... поляків, що жили поблизу галицького рубежу («ляхи-україняни»). Отож термін «україна» тоді не мав етнокультурного змісту, ним позначався лише південний чи західний край Південно-Західної Русі. І не лише Південно-Західної. Наприклад, у документах Російської держави XVI ст. часто-густо трапляються «україни» рязанські, мещерські, тульські, литовські, ба навіть німецькі й татарські! Зрозуміло, що і в цих випадках ішлося про краї Московського царства.

Не випадково саме слово «українець» як визначення національної належності людини з'явилося в нашій мові набагато пізніше, в XVIII — на поч. XIX ст. До того всі східні слов'яни називали себе руськими. Поступово у Південно-Західній Русі змінювалося значення слова «україна», воно набувало етнічного змісту і протягом XVII—XVIII ст. стало означати національну територію українського народу.