Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Литовське велике князівство. Державне утворення, що існувало з 40-х pp. XIII ст. до 1569 p. Крім власне Литви, що становила лише незначну його частину, включало більшість українських і білоруських земель, із жителів яких в основному складалося населення цього князівства. Об'єднання самих литовських земель відбулося за князя Мендовга (пом. 1263). Скориставшись із чвар у середовищі князів роздрібненої Давньоруської держави, Мендовг захопив Чорну Русь, Полоцьку землю й частину Турово-Пінської. Протягом XIV ст. заходами князів Гедиміна, Ольгерда і Кейстута розширилась (знову ж таки внаслідок загарбання українських і білоруських земель) територія Литовського князівства, зросло його населення.

Кревська унія 1385 p., що об'єднала Польщу й Литву шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги й литовського князя Ягайла, відкрила польським магнатам і шляхті шлях для наступу на Україну та поширення католицизму й дискримінації українського населення, його культури й мови. Однак до 2-ї пол. XVI ст. Литовське князівство збереглося, хоч і потрапило в залежність від Польського королівства. Певне зміцнення литовської державності, ліквідація удільних князівств, зовнішньополітичні успіхи Литви — такі наслідки діяльності великого князя Вітовта (1392—1430). Неспроможність стримати національно-визвольні та антифеодальні рухи в Україні й Білорусії, поразки у Лівонській війні з Росією підштовхнули литовську верхівку до укладення Люблінської унії 1569 p., що об'єднала Литву з Польщею у спільну державу — Річ Посполиту. По суті, Польща поглинула Литву. Збереглися лише зовнішні й формальні ознаки колишньої державності Великого князівства Литовського: герб (погонь), придворні та військові звання й посади (маршалки, гетьмани тощо).