Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Бродники. Згадуються у давньоруських літописах, угорських, візантійських та ін. іноземних джерелах XII—XIII ст. Етимологія самого терміна й локалізація бродників залишаються дискусійними у науковій літературі. Довгий час це поняття виводили від дієслова «бродити» (мандрувати, блукати) й розміщували бродників на величезному просторі півдня Східної Європи — від гір Кавказу до пониззя Дунаю.

Найвірогіднішим уявляється припущення французького лінгвіста Е. Лозована, за яким ця назва виникла від роду занять бродників — людей, що долали броди на річках, були керманичами човнів і поромів. За гіпотезою Е. Лозована, бродники жили на великих річках, котрі правили за жваві торговельні шляхи, на небезпечних для суден місцях. Історичні джерела дають підстави погодитись з такою думкою.

Іноземні джерела одностайно вказують на пониззя Дунаю як на головний район життя бродників. У листі до папи Інокентія IV 1254 р. угорський король Бела IV пише, що земля бродників розташована на схід від Угорщини, поміж Болгарією й половецькими кочовищами на схід від Дунаю. Повне небезпек життя в Подунав'ї, яке майже безперервно зазнавало нападів кочовиків-половців, зробило бродників військовими людьми. Вони поступово утворюють збройні загони, що відіграли помітну роль у політичному житті Східної та Південної Європи. Бродники брали участь у міжкнязівських чварах, дуже частих на Русі доби феодальної роздрібненості, билися на боці русичів з монголо-татарами на р. Калці 1223 p., але під час бою несподівано зрадили й перекинулися на бік ворога. Цю зраду, мабуть, викликала волелюбність бродників, котрі не бажали коритися чужій волі та владі. Із розрізнених звісток різноманітних джерел легко зробити висновок, що бродники були в основному руськими людьми. Можна вбачати у них далеких попередників козацтва.