Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Батиєва навала. На межі XII і XIII ст. велелюдні племена скотарів, що кочували в Сибіру, об'єдналися в Монгольську державу, яку очолив Чингісхан. Вона з самого початку мала на меті завоювання сусідніх земель і створення неосяжної світової імперії. 1237 р. незліченні орди загарбників під проводом Чингісханового онука Батия пішли на Русь. Монголо-татарське військо (так повелося називати його, хоч справжніх монголів у ,ньому було лише кілька відсотків — переважно воєначальники і стара гвардія, основну ж масу становили воїни з раніше підкорених народів) упродовж зими 1237/38 р. завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. 1239 р. ворог заволодів Переяславом-Південним і Черніговом, а в грудні 1240-го штурмом здобув Київ, майже повністю знищивши горішнє місто. Протягом наступного 1241 р орди Батия завоювали Галицьку та Волинську землі, розгромили Угорщину й Польщу. У 2-й пол. 1241 — на поч. 1242 р. військо Батия, спустошивши Хорватію, Трансільванію і Молдову, частину Сербії та Болгарії, повернулося до Поволжя і заснувало там нову державу — Орду зі столицею в Сараї, у пониззі Волги. На Русі встановилося тяжке, принизливе монголо-татарське іго, що висушувало саму душу народу. Завоювання давньоруських земель ордами Батия уможливила величезна чисельна перевага загарбників над руськими дружинами і ополченням. Крім того, князі діяли розрізнено й ніяк не могли вирішити, хто з них командуватиме об'єднаним військом. Більшість міст була погано укріплена, фортифікаційні споруди навіть головних із них, таких, як Київ, Владимир-на-Клязьмі, Рязань та Галич, не могли витримати ударів таранів і снарядів баліст і катапульт, яких удосталь мало вороже військо. Під час штурму міст, загарбання сіл жорстокі кочовики знищували тисячі людей, окрім хіба що ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів. Батиєва навала принесла незліченні біди давньоруському народові, уповільнила його соціально-економічний, політичний і культурний розвиток, відкинувши Русь на кілька століть назад. Ординське іго законсервувало феодальну роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності. Нічого, крім лиха, вторгнення відсталих у соціально-економічному й культурному плані кочовиків не принесло Русі та її народові.

Одначе знайшлися вчені, котрі всупереч свідченням джерел вбачають у Батиєвій навалі та ординському пануванні якісь позитивні риси й наслідки. Школа так званих євразійців — російських істориків-емігрантів у 20—30-рр. XX ст., найпомітнішою постаттю серед яких був Г. Вернадський,— упродовж багатьох років твердила, начебто Русь зазнала від монголо-татарів зовсім невеликих втрат і жертв. Зате, мовляв, кочовики не втручалися у внутрішні справи Русі, були терпимими в питаннях віри й навіть підтримували православне духівництво. Головне ж — вони буцімто сприяли утворенню державності російського народу, пробудивши його національну свідомість і передавши йому форми державного управління. Всі ці фантазії рішуче розходяться зі свідченнями писемних та археологічних джерел. Та, як не дивно, й досі час від часу в історичній науці виникають рецидиви євразійства (Л. Гумільов наприклад).