Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ. ДЕРЖАВНІСТЬ. ЗАХІДНА УКРАЇНА В 20-30X РОКАХ

Соціально-економічний розвиток

Українські землі, що увійшли до складу Польщі, становили третину її території. У 1931 р. на цих землях мешкало 8,9 млн чоловік, у тому числі українців 5,6 млн (63%), поляків — 2,2 млн (25%), євреїв — 0,9 млн (10%). Українці складали близько 16% населення всієї Польщі, територія — 25%. Західноукраїнські землі були аграрним придатком, або внутрішньою колонією, що постачала центральним регіонам Польщі дешеву сировину та робочу силу. Близько 80% населення Західної України складали селяни і лише 8% — промислові робітники. Становище економіки ускладнювалося спустошеннями світової і громадянської війн, згубним впливом всесвітньо-економічної кризи 1929-1933 pp., дискримінаційною політикою уряду.

Найпекучішими проблемами селянства залишалися малоземелля і безземелля, перенаселеність сіл. У населених українцями польських воєводствах на 1,2 млн селянських господарств припадало 60% землі, а близько 2 тис. великих маєтків, які належали полякам, охоплювали 25% оброблюваних площ.

Дещо кращим було становище селян на Волині, де земля була більш високоурожайною і там мешкало менше польських великих землевласників. Щоб хоч частково розв'язати земельне питання, у 20-х роках уряд сприяв розділу великих маєтків. Однак більшість земель переходила до польських селян та переселенців з Польщі — осадників. Малоефективною виявилася і еміграція, оскільки в міжвоєнний період США і Канада скоротили квоту емігрантів, і туди виїхало лише 170 тис. західних українців. І все ж українське селянство зуміло зберегти свої позиції, а заможна його верства навіть розширила їх. Значного розвитку набула сільська кооперація.

Промисловість розвивалася мляво: уряд підтримував лише промисловий розвиток Центральної Польщі. Туди направлялися кошти від податків з українського селянства Галичини і Волині. Навіть традиційні нафтова і лісова промисловості розвивалися повільно. В них було зайнято лише 135 тис. робітників. Також повільно зростала харчова, переробна та інші галузі. Не з'явилося жодного нового промислового центру. Єдиним був Львів (300 тис. чол.), де переважали поляки і євреї. Тут уряд певною мірою підтримував польських капіталістів, і створювались підприємства з переробки сільгоспсировини. У Львові виникло і кілька нових підприємств українських бізнесменів, а також кооперативні господарські об'єкти, що належали українцям,

І все ж українська буржуазія була слабкою. Фінансовий капітал традиційно знаходився під контролем євреїв. У соціально-економічному, як і в політичному житті Західної України продовжувала зростати роль української інтелігенції. Але на відміну від XIX ст., коли велику частину цього стану складали священики, у 20-30-х роках переважна більшість інтелігенції стала світською. Кількість її наближалася до 15 тис. осіб. Головною причиною відносно невеликої чисельності освічених українців була політика уряду, спрямована на обмеження для представників непольської національності вступу до вузів. Так, у Львівському університеті частка українців ледве сягала 10%. Отримуючи освіту, західноукраїнська молодь не мала роботи в містах. Вона працювала переважно в селах вчителями, службовцями в кооперативах, які швидко зростали. Поступово розширювалися групи, які опанували юриспруденцію, медицину, фармакологію, інженерну справу, де монополію довго утримували поляки та євреї. Закритою для українців залишалася служба в урядових установах: урядові посади призначалися лише для поляків.

Діяльність переважної більшості українських інтелігентів на селі сприяла деякому прискоренню його соціально-економічного та культурного розвитку. Частина інтелігенції прагнула розвивати кооперацію, культурно-освітні товариства, українську школу (це мало назву «органічний сектор»). Кількість українських кооперативів зросла з 580 у 1921 р. до 4 тис. у 1939 р. Кооперативний рух сприяв економічному самозахисту українців і одночасно готував їх до самоврядування. Зрозуміло, польський уряд його не підтримував.