Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЙДАВНІШІ ЧАСИ. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. НОВА ДОБА. КИЇВСЬКА РУСЬ

Виникнення Київської Русі

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержави племінні княжіння. Водночас процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в X ст. — Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян.

Слов'янські племена, в яких відбувалося майнове розшарування та виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, яка охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 p., злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Київську Русь.

Певну роль в організації Київської держави відіграли варяги (нормани), які послужили своєрідним каталізатором формування держави у східних слов'ян. Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами). У VII-IX ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Зокрема, у VIII ст. нормани з'явилися у верхів'ях Волги, підкорили фінські племена мерю, мурому, мещеру і встановили своє панування над Волзьким шляхом. У Західній Європі вони грабують та руйнують Німеччину, Францію, Англію, Італію та інші держави.

Схожим є процес становлення держави в землі словенів. Літопис оповідає, що варяги у 859 р. прийшли із-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». У 862 р. ці племена вигнали варягів «в море», але не змогли організувати свою владу і закликали на допомогу інших варягів. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські племена — словенів, кривичів та фінські — мері, весь, мурому. Літописи свідчать, що перед смертю Рюрик передав правління своєму родичу Олегу і доручив йому малолітнього сина Ігоря. Поряд з цим є відомості, що Ігор був сином Олега.

У 882 р. Олег з великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші міста, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ. Однак, виявивши ряд суперечностей в літописі та проаналізувавши всі події, деякі вчені, зокрема академік П.Толочко, дійшли висновку, що це був спрямований проти християнина князя Аскольда державний переворот, в якому брали участь вірогідно язичники — бояри із великокнязівського оточення. В результаті до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Ні про яке норманське завоювання і створення Руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю дружиною став на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назву.

Вони приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), а й як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезному слов'янському світі, що мав досить високу культуру. Тому процес їх асиміляції слов'янами відбувся дуже швидко, і варяги не відіграли, та й не могли відіграти, вирішальної ролі у формуванні і розвитку середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.

Київських князів з династії Рюриковичів (кінець IX — початок XII ст.) можна розділити за характером їхньої діяльності на дві групи. Характерними рисами керівництва першої групи, до якої входили князі Олег, Ігор, Святослав, були війни, походи, спрямовані на підкорення і приєднання всіх слов'янських і багатьох сусідніх племен, утвердження, розширення держави («собирания земель»). Керівництво другої групи, до якої входили Володимир, Ярослав, Володимир Мономах та ін., характеризувалося пріоритетністю процесів удосконалення держави, піднесення її величі і авторитету методами дипломатії, розвитку економіки та культури. Діяльність цих груп відповідала характеру двох етапів розвитку Київської держави. Часи перших князів (кінець IX — перші три чверті X ст.) — це становлення країни, формування Русі, її території, населення. Розквіт держави, її культури, економіки і апогей її могутності та слави — ось характерні риси часів правління другої групи (кінець X — початок XII ст.).

Князь Олег (882-912 pp.) за кілька років в результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. А в цілому влада Києва поширювалася й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фінно-угорські племена, чудь, мерю.

Значних успіхів вона досягла і на міжнародній арені. Важливе значення мала діяльність Олега по захисту держави від нападів сусідів, у тому числі варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». В такий же спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати була данина, яку Візантія сплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда. Надходження були далеко не регулярними, що стало, очевидно, причиною загострення русько-візантійських відносин і походу князя Олега на Візантію у 907 р. У війні брали участь всі східнослов'янські союзи племен і дружини союзних варягів. Наслідком походу був договір між Візантією і Руссю, за умовами якого Візантія мала виплатити контрибуцію, а також давати кожного року данину на «руські городи». Значні пільги надавалися руським купцям: безмитна торгівля, забезпечення продуктами харчування на шість місяців, дозвіл жити в передмістях Константинополя та ін. У 911 р. був підписаний новий, значно вигідніший і ширший договір. Були укладені і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь). Ці договори свідчили про утвердження Київської Русі як рівноправного партнера Візантійської імперії. Вся зовнішньополітична діяльність князя Олега свідчила про те, що це був талановитий воєначальник, дипломат і державний діяч, який значно зміцнив державу.

Наступник Олега князь Ігор (912-945 pp.) продовжував справу свого попередника, хоч і не так вдало. Перш за все він приборкав непокірних древлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: у 913 р. за угодою з хазарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху, у 943 р. ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич.

За князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. У 915 р. вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак у 930 р. порушили угоду і почали напади. Дослідження сучасних істориків свідчать, що це пов'язано з інтригами візантійської дипломатії, яка використовувала печенігів для ослаблення Русі. У Києві не відразу здогадалися про підступність імператорського двору і аж до 30-х років X ст. надавали Візантії військову допомогу. Зокрема, русичі у складі імператорської армії брали участь у війнах в Італії.

У 30-ті роки X ст. економічна, військова і політична міць Русі зростає. Вона посилює свої намагання утвердитися в Причорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо в Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Але найбільші зусилля спрямовуються на боротьбу проти Візантії.

На початку 40-х років X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини, і у 941 р. починається війна. Ігор організував похід на Візантію великої флотилії, однак у морській битві поблизу Константинополя греки використали пальну суміш — «грецький вогонь», спаливши багато човнів і примусивши слов'ян відступити. Після цієї невдачі Ігор організував (943 р.) новий похід, однак імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. Русичі отримали дари і від Дунаю повернули додому. У 944 р. був укладений новий русько-візантійський договір, який містив статті угод 907 і 911 років. Однак умови торговельної діяльності руських купців були погіршені.

Загинув князь Ігор у 945 р. під час спроби вдруге зібрати з древлян данину. Відсутність законодавчо встановлених розмірів податку призводила до того, що у населення часто забирали все майно, руйнувалося господарство. У країні в цілому, а особливо у волелюбних древлян, зростало невдоволення. Древляни влаштували під Іскоростенем засідку, в якій загинули Ігор і його невелика дружина.

Після смерті князя залишився його малолітній син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945-964 pp.). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, у якій час від часу вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їхнє головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, решту — перетворено в рабів. За традицією тих часів це була цілком законна помста. Всі останні роки правління княгині були мирними і спокійними. Тому літописець описує її як наймудрішу серед жінок. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. З цією метою вона об'їхала на возі і санях всю величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно, першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина — на потреби княгині та її міста Вишгорода. В цьому визначилася ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що свідчило про високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.

Княгиня Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі. У 940 р. вона побувала з державним візитом у Візантії, відновивши військовий союз з нею, а також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.

Таким чином, у складних зовнішніх та внутрішніх обставинах вона здійснювала обережну, виважену політик, тримала державну систему в міцних руках, не давши їй розвалитися чи ослабнути, а також вела мудру і ефективну дипломатичну діяльність.

Значно розширилася землі Київської Русі, зросла її могутність та міжнародна вага за часів князювання сина Ігоря і Ольги Святослава (964-972 pp.). Це був мужній, войовничий князь з лицарською вдачею, який охопив своїми походами величезну територію у Європі та Азії.

Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу (964-965 pp.). Пройшовши землю в'ятичів, він наносить удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім завдає поразки Хазарському каганату. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також укріпив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і тим завершив об’єднання всіх племен східних слов'ян в єдиній державі.

У результаті походу 964-965 pp. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. Однак поразка цієї країни, яка три століття стримувала навалу зі Сходу, призвела до небажаних наслідків: був відкритий шлях кочівникам на захід. З цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Росі стали печеніги, що блокували торгові шляхи в країни арабського Сходу.

Зовнішньополітична активність Святослава турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія таємно намагалася зіткнути Русь з одним із могутніх її сусідів — Болгарією. Це була традиційна політика імперії: нацькувати одних варварів на інших. Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством.

У 968 р. починається перший балканський похід Святослава. У битві під Доростолом болгари зазнали поразки, а руські війська оволоділи багатими придунайськими містами і захопили Східну Болгарію. Резиденцією руського князя стає місто Переяславець. Там, говорив він, «усі добра сходяться: із греків — паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів — срібло й коні, із Русі ж — хутро і віск, і мед, і невільники».

Однак у 969 p., довідавшись про облогу Києва печенігами, Святослав змушений був повернутися на Русь. Розбивши печенігів, він проводить деякі заходи щодо зміцнення управління державою: посадив на Київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі — Олега, в Новгороді — Володимира. Цим було покладено початок державній реформі, внаслідок якої Київська Русь поступово ставала володінням однієї князівської династії.

Сам Святослав у 969 р. повертається на Дунай, і починається його другий Балканський похід.. Та ситуація на Балканах змінилася не на користь Русі. Коли київський князь одержав кілька перемог, Візантія різко змінила свою політику, і сам імператор Іоанн Цимісхій рушив з величезним військом вибивати недавнього свого союзника з Болгарії. Почалася завзята боротьба у невигідній для русичів ситуації: відірваність від батьківщини, ворожо налаштоване населення, велика перевага військових сил противника та ін. Святослав боронив не тільки свої завоювання, але й честь Руської землі. Літопис повідомляє, що він заохочував своїх воїнів до мужності в бою такими словами: «Так не посоромимо Землі Руської, ляжемо кістьми тут, і бо ж мертвий сорому не знає». І візантійці були розбиті. Однак в останній, найбільшій битві під Аркадіополем руське військо зазнало поразки. Після кількох місяців виснажливої боротьби знесилені супротивники перейшли до переговорів і підписали договір, за яким війська Святослава дістали можливість почесно відійти у свою країну. Зі свого боку Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Договір 971 р. відновлював дію угод 907 та 944 років, внаслідок чого Русь повернулася до мирних і союзних відносин з Візантією.

Під час повернення до Києва біля дніпровських порогів на розпорошені, ослаблені сили русичів напали печеніги, яких намовила Візантія, вбили Святослава та багатьох його дружинників.. Святослав був визначним політичним діячем X ст., діяльність якого сприяла виходу Київської Русі на широку міжнародну політичну арену, служила фактором розширення, зміцнення і подальшого розвитку давньоруської держави. Однак, дбаючи про міжнародний авторитет Русі, її територіальне розширення, зміцнення економічних позицій на чорноморських ринках, руський князь не приділяв достатньої уваги внутрішнім справам. Святослав, безумовно, був природженим полководцем, лицарем навіть у ставленні до ворогів, і таким він увійшов в історію. Поряд з цим не можна ігнорувати і його помилок: погром і ослаблення Хазарського каганату завдало Русі шкоди, бо вона сама була неспроможна подолати кочівників, які майже чотири століття панували в степах Причорномор'я. Балканська політика Святослава також нічого не дала Русі, а вимагала багато жертв. Отже, деякі його походи були відверто агресивними і загарбницькими.

Загибель князя Святослава від рук печенігів продемонструвала, що ці орди становили дедалі більшу небезпеку, і боротьба з ними ставала для Київської держави життєвою необхідністю. А це означало, що зовнішньополітичний фактор у її житті продовжував залишатися одним із найважливіших, вимагаючи подальшого зміцнення внутрішнього становища.