Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ. ДЕРЖАВНІСТЬ. ЗАХІДНА УКРАЇНА У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (КІНЕЦЬ XVIII - СЕРЕДИНА XIX СТ.)

Західноукраїнська інтелігенція. Рух національного відродження

В часи реформ «освічених монархів» позитивні зміни відбувалися і в релігійних відносинах, історично склалася ситуація, коли майже всі українці були греко-католиками, а поляки — римо-католиками. Польська влада за часів Речі Посполитої трактувала греко-католиків як другорядних, піддавала їх дискримінації. В результаті на момент входження Га-личини до Австрійської імперії греко-католицька церква перебувала у стані глибокого занепаду. До 1777 р. греко-католицькі священики навіть змушені були відробляти панщину. Марія Тереза в цій сфері провела ряд реформ, здійснила низку заходів, спрямованих на радикальну зміну становища: церква була підпорядкована державі, священики прирівняні до державних службовців — їм дозволялося одружуватись, підносився їх освітній рівень та ін. У Відні відкрилася семінарія для навчання руського (українського) духовенства, яка у 1783 р. була переведена до Львова. При Львівському університеті з 1784 по 1805 рік діяв Руський інститут, на філософському і богословському факультетах якого навчалася українська молодь.

Із завершенням ополячення української шляхти Галичини у провідне місце в житті українського суспільства займало духовенство. Воно було, по суті, єдиною групою української інтелігенції того часу, відігравало роль керівної сили в духовному і суспільно-політичному житті, започаткувало в Галичині українське національне відродження, як козацька старшина і перше покоління української інтелігенції зі старшини (українського дворянства) в Східній Україні. Центрами церковного життя була митрополія у Львові і єпископство у Перемишлі. На початку XIX ст. духовенство було консолідованою соціальною групою з давніми традиціями. Його місцеві і провінціальні з'їзди, візити єпископів об'єднували духовну верству в дисципліновані, згуртовані групи.

Характерною рисою тогочасного уніатського духовенства був консерватизм, прив'язаність до церковних традицій, церковнослов'янської мови і літератури. Церковна ієрархія неприхильно ставилася до нових культурних течій і, маючи в своїх руках цензуру, перешкоджала розвитку літератури народною українською мовою. Значна частина вищого духовенства виділялась чванливим ставленням до селян, намаганням встановити зв'язки з польською шляхтою, користувалася престижною за тих часів польською мовою навіть під час виголошення проповідей і відверто соромилася користуватися українською — «мовою селянства». Однак більшість тогочасної духовної інтелігенції при всій цій поверховій полонізації не відчувала себе поляками, відмежовувалася від тогочасних польських політичних рухів, організацій, відстоювала українську мову в школах.

З'являються інтелігенти, які знайомлять із західноєвропейськими течіями народності, романтизму, ідеями Гердера стосовно значення рідної мови для народу. Відбуваються часті спілкування з польською і чеською інтелігенцією, яка вже сприйняла ідеї національної свідомості та народної культури. Відчувається і вплив національного відродження Східної України.

На початку XIX ст. центром такої активності в національному розвитку стало місто Перемишль, де знаходилася греко-католицька єпархія, де були семінарії, багаті бібліотеки. Тут сформувалася група священиків, найвидатнішим серед яких був Іван Могильницький. У 1816 р. він організував так зване «Клерикальне товариство», що ставило за мету готувати й поширювати серед селян релігійні тексти українською мовою. Воно видало кілька молитовників та букварів. Іван Могильницький та інші члени гуртка видають граматику української мови. І хоча вплив цих творів був обмежений, проте вони сприяли подальшому зростанню інтересу до української народної культури та мови.

У 30-40 роках XIX ст. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості, переміщується до Львова. В рух національного відродження вливається нова молодь, яка вносить радикальні зміни в тогочасну літературу шляхом запровадження народної мови. Молода інтелігенція захопилася ідеєю відродження слов'янських народів, особливо української народності в Галичині. Цю молодь очолювала «Руська трійця» — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Свій політичний ідеал «Руська трійця» вбачала в слов'янській федерації. В галузі національного відродження головним завданням для них було вивчення життя свого народу та його мови.

У 1834 р. трійця підготувала рукописний збірник «Зоря». Однак його вихід був заборонений цензурою. У 1837 р. Шашкевич, Головацький та Вагилевич видали у Будапешті збірку «Русалка Дністровая». Це, по суті, перша книжка в Галичині, написана народною українською мовою. До неї увійшли народні пісні, легенди, перекази та казки. Однак цензура конфіскувала майже весь тираж. Проте й невелика кількість книг, що потрапили до рук української інтелігенції, збуджувала певний інтерес до культури свого народу.

Через тяжкі умови діяльності передової інтелігенції в епоху реакції в Австрії, переслідування демократично мислячих і патріотично налаштованих молодих священиків консервативними ієрархами греко-католицької церкви сили членів «Руської трійці» надломилися: Маркіян Шашкевич помер молодим в злиднях і нестатках, Вагилевич перейшов до польського табору, а Головацький — до російського. Все це свідчило про те, що в Галичині прогрес в національно-культурному відродженні був повільний і опір йому чинила переважно консервативна верхівка греко-католицької церкви. Однак це зростання відбувалося без відступів, безперервно, стаючи все відчутнішим.