Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЙДАВНІШІ ЧАСИ. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. НОВА ДОБА. БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. ПОДІЛ УКРАЇНИ. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА. РУЇНА (ДРУГА ПОЛ. XVII СТ.)

Війна з Польщею у 1654-1657 pp.

Богдан Хмельницький весною і влітку 1654 р. вів активну дипломатичну діяльність, спрямовану на те, щоб не допустити союзу Польщі і Кримського ханства. Але йому це не вдалося. Восени польська армія під керівництвом С.Потоцького вдерлася на Поділля і Брацлавщину. їм назустріч з півдня вирушила Кримська орда. Хмельницький зі своєю армією відійшов у Подніпров'я, щоб уникнути ударів з фронту і тилу. Населення Брацлавщини чинило впертий опір, гинуло, але не здавалося на милість польських загарбників. Знову відчувалася надзвичайна жорстокість і затятість з обох сторін. Але українці лише відповідали на люту ненависть польських окупантів, які, заливаючи кров'ю загарбану територію, хотіли таким чином поставити на коліна весь український народ. Особливою жорстокістю, як і раніше, відзначався талановитий і водночас по-звірячому лютий Стефан Чарнецький. Його загін немилосердно винищував край, не даючи пощади ні старому, ні малому.

Московський уряд зосередив сили, щоб захопити Білорусію та Литву, і Україні допомоги не надавав, хоча гетьман її просив. Нарешті після довгої переписки, в січні 1655 р. на допомогу Хмельницькому прибула невелика російська армія (12 тис). Армія гетьмана нараховувала ЗО тис. чоловік, що було значно менше польсько-татарського війська (60 тис). Однак українські війська разом з російськими вирушили назустріч ворогові.

У запеклій битві, що відбулася 19-22 січня 1655 р. під містом Охматовим (тепер село Калинівського р-ну Черкаської обл.), українські і російські війська виявили надзвичайний героїзм, витримали атаки переважаючих сил ворога, який зазнав величезних втрат. Українська армія, зберігаючи порядок, відступила, як відійшла і польсько-татарська. Ця битва завершилася, по суті, внічию. Польському командуванню не вдалося розгромити українсько-російську армію і продовжити наступ на східні райони Правобережжя. Хмельницький також не зміг завдати вирішальної поразки польсько-татарській армії і звільнити від неї Брацлавщину. Без сумніву, якби московський уряд двома місяцями раніше відправив свою армію в Україну, не було б трагедії Брацлавщини і невизначених наслідків Охматівської битви.

Після цього поляки і татари продовжували розоряти і грабувати Брацлавщину, забирати людей в ясир. До середини березня 1655 р. орда спустошила і спалила 270 сіл, містечок і міст, тисячу церков, забрала в ясир не менше як 200 тис. людей, вбила майже 10 тис. дітей. Головним винуватцем цієї трагедії було польське командування, яке заплатило татарам за їхню допомогу українським населенням.

Після відходу татар до Криму в квітні 1655 р. польська армія почала розпадатися через несплату жовнірам платні та хвороби. Богдан Хмельницький використовує це і витісняє поляків з Брацлавщини та Поділля, однак далеко не відходить від Подніпров'я, побоюючись нападу татар з тилу.

У цей час змінюється міжнародна ситуація: скориставшись ослабленням Польщі, на початку липня 1655 р. на неї напала Швеція і захопила її центральну частину з Варшавою і Краковом.. Українсько-російські війська під містечком Городок, недалеко від Львова, розгромили польську армію і позбавили Польщу останніх боєздатних військ. Річ Посполита розвалювалася і врятувати її могло тільки чудо. Хмельницький разом з російськими військами обложив Львів, взяв з нього контрибуцію, очистив від поляків Галичину. Але в жовтні 1655 р. знову на Україну вторгається Кримська орда.

Українсько-російські війська зустрілися з військами кримського хана поблизу містечка Озерна на Львівщині, де відбувся впертий і жорстокий бій. Він тривав кілька днів, і російсько-українське військо, і татарські сили зазнали великих втрат. Битва і на цей раз завершилася внічию. Хан запропонував переговори, які завершилися угодою. За домовленістю Кримське ханство обіцяло нейтралітет у російсько-польській війні і не нападати на українські й російські землі. Богдан Хмельницький обіцяв не чинити нападів на Крим і Туреччину та стримувати від цього донських козаків. На цей раз, повертаючись до Криму (через молдавські землі), татари не взяли жодного чоловіка в ясир.

У ці скрутні для Польщі часи московський уряд припустився серйозних помилок і прорахунків. Маючи вигідні умови для ослаблення постійної польської небезпеки для Росії та України, московський уряд оголосив війну Швеції й пішов на переговори з Польщею. Війна зі Швецією за вихід до Балтійського моря привела до дипломатичної ізоляції Московського царства в складних умовах боротьби з однією із наймогутніших країн Європи.

Переговори з Польщею були викликані облудливими обіцянками її правителів обрати царя або його сина на польський королівський трон та боротися спільними військовими акціями проти Швеції. Переговори проходили у Вільно, куди український гетьман, дізнавшись про них, направив свою делегацію. Однак її навіть не допустили до участі в переговорах і не інформували про їх хід та результати Українська старшина та Богдан Хмельницький були обурені поведінкою московського уряду, підозрюючи, що в переговорах Москва виторгує собі за рахунок України поступки з боку Польщі. У жовтні 1656 р. в Вільно було підписано перемир'я, згідно з яким на найближчому польському сеймі мало розглядатися питання про обрання російського царя на польський престол, спільні воєнні дії проти Швеції та ін. Поляки не визнали, таким чином, перехід під владу Москви України, Білорусії та Литви. Перемир'я сприяло зміцненню позиції Речі Посполитої і погіршенню російсько-українських взаємовідносин. Поведінка московських властей була розцінена Хмельницьким як зрада. Тепер він всю енергію спрямовує на створення антипольської коаліції без Москви.

Були укладені угоди зі шведським королем Карлом X та семиградським (трансільванським) князем Юрієм ІІ Ракоцієм, а також урядом німецького князівства Бранденбург про спільну війну проти Польщі та про її розділ після повного розгрому. Першим почав бої проти польських військ князь Семиградця, що вторгся в Польщу з тридцятитисячною армією. Незабаром з ним з'єдналася двадцятитисячне козацьке військо на чолі з полковником А.Ждановичем. Разом зі шведами ці війська розбили під Замостям коронного гетьмана Польщі Потоцького, окупували Краків, Берестя та Варшаву. Це був великий успіх антипольської коаліції. Однак незабаром почалися невдачі. У польські справи втрутилася Австрія, яка не хотіла посилення Швеції та Семиградця.

Поряд з цим Данія і Норвегія виступили проти Швеції, захоплюючи її землі. Швеція змушена була вивести основну частину своїх військ з Польщі. Між козаками і семиградським князем загострилися суперечності у зв'язку з намаганням останнього захопити Західну Україну, а також зневажливим його ставленням до українського війська.

У цей час в Польщі під впливом грабежів, загарбань військ коаліції починається патріотичне піднесення, поляки створюють сильну армію і завдають низку поразок війську противника.. Українське козацтво, обурене зневажливим ставленням угорців, відмовлялося воювати проти поляків за чужі, як їм здавалося, інтереси, вимагало відійти на Україну. Цей бунт у козацькому війську боляче сприйняв уже тяжко хворий Хмельницький. Він ще намагався врятувати справи антипольської коаліції, але семиградський князь, маючи майже п'ятнадцятитисячну армію, капітулював перед шеститисячною польською.