Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЙДАВНІШІ ЧАСИ. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. НОВА ДОБА. РОЗДРОБЛЕНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Князівства

Серед князівств, що утворилися на місці Київської Русі, найбільшими були Ростово-Суздальське, Галицько-Волинське, Чернігівське та Переяславське. Київська Русь остаточно стає федерацією князівств, і у ній все виразніше вичленовуються три групи князівств: північно-східна, західна і південно-західна.

Київ перетворився зі столиці Русі на головне місто Київської землі, яка займала територію середнього Подніпров'я. її окраїнне розташування на межі з Половецьким степом значно ускладнювало суспільно-політичне та соціально-економічне життя. Південний кордон в залежності від розорення кочівниками південних територій то наближався до Києва, то віддалявся у степ.

У кінці XII ст. кияни намагалися зберегти княжий стіл за нащадками Володимира Мономаха, однак це не вдавалося зробити, і він переходив по черзі до князів чернігівських (Ольговичів), суздальських (Юрія Долгорукого і його нащадків), галицько-волинських (Романа Мстиславича і його синів). Власної династії Київщина не сформувала, і тому ця територія не дробилася між спадкоємцями. Однак у Київській землі пріоритетне становище зберігалося за Києвом, могутнім економічним і культурним центром. Це навіть дратувало князів, особливо правителів північно-східних князівств. Зокрема, ростово-суздальський князь Андрій Боголюбський, захопивши у 1169 р. Київ, жорстоко його пограбував, розорив церкви і монастирі, вивіз звідти ікони, книги та коштовності. Були пограбовані навіть Десятинна церква і храм святої Софії. Андрій Боголюбський здійснював ці акти вандалізму, вбачаючи в Києві реального суперника новій столиці його князівства місту Володимиру. Таким же ворожим до Києва був і його наступник Всеволод. Напередодні та-таро-монгольської навали становище дещо стабілізувалося, однак новий напад кочівників знищив ці тенденції.

Важливе місце у південно-західній Русі належало Чернігово-Сіверському князівству з містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ та Стародуб. Його велика територія, заселена сіверянами, простягалася уздовж лівого берега Дніпра, у басейнах Сули, Сейму, Десни та верхів'ях Оки. До князівства входила Муромська волость та Тмутаракань. Правила династія Ольговичів, започаткована сином Ярослава Мудрого Святославом та внуком Олегом. Князівство, розташоване на торгових шляхах по Дніпру та його притоках, було місцем активної торгівлі.

Економіка мала натуральний характер, а рівень виробничих сил та техніки не відрізнявся від загального рівня інших руських князівств.. Чернігівські князі намагалися розширити свої володіння за рахунок сусідів, ведучи довготривалі війни за київський «золотий» стіл. І хоча іноді деяким вдавалося досягти цієї мети, однак кожний наступний князь мав заново оволодіти Києвом. До того ж на Київ зазіхали й інші, сильніші у військовому відношенні землі. Боротьба була надто тяжкою і згодом чернігівські князі відмовилися від втручання у перерозподіл руських земель. З половцями вони не лише воювали, а й досить часто вступали у союзи та родинні зв'язки. Багато з них були одружені з половчанками. У князя Ігоря, наприклад, мати і бабуся були половчанками.

Поряд з Чернігівським, на лівому березі Дніпра в басейнах Десни, Остра та верхів'ях Сули і Хорола, знаходилося Переяславське князівство, яке на сході межувало зі степом. На цій території київські князі збудували багато фортець: Ромни, Глинськ, Синець, Лубни та ін. Окремі слов'янські поселення були винесені далеко у степ: Лтава на Ворсклі, Хорол на річці однойменної назви, Донець — на Сіверському Дінці. Ці міста мали не лише оборонний, а й торговельно-ремісничий характер.

Столицею князівства був Переяслав, заснований на початку X ст. У договорах з Візантією 907 та 944 років він згадується як одне із найважливіших міст. На кінець XI ст. Переяслав перетворився на великий економічний, релігійний і культурний центр, що підтверджується літописами та археологічними знахідками. Єпископський замок, Михайлівська церква та інші культурні пам'ятники (точніше — їх залишки) свідчать про багатство переяславської єпархії, яка часто суперничала з Києвом.

Переяславська земля не мала великого політичного значення і повністю залежала від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які були першими претендентами на великокняжий стіл або отримували цю землю як компенсацію за відмову від претензій на нього. Другорядних княжих уділів у князівстві не існувало: маленькій Переяславщині не було чим ділитися, до того ж вона потерпала від безперервних війн та сутичок з кочівниками.

Після відокремлення переяславці були прихильні до суздальських князів Юрія Долгорукого та його нащадків. Головним напрямом їхньої діяльності була постійна боротьба з кочівниками, особливо з половцями. У 1184 р. князь Володимир, онук князя Долгорукого, у союзі з іншими князями розгромив військо половецького хана Кобяка і взяв його в полон. У 1185 р. він розгромив на річці Хорол табір хана Кончака. Але незабаром і сам загинув.

У 30-х роках XIII ст. згадки про Переяславське князівство зникають зі сторінок літописів, і подальша його доля невідома.