Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НАЙДАВНІШІ ЧАСИ. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. НОВА ДОБА. КИЇВСЬКА РУСЬ

Економіка

У Х-ХІІ ст. в економіці Київської Русі провідною галуззю залишалося сільське господарство. У різних регіонах країни діяли відповідно до їх умов традиційні системи землеробства: у лісових районах — підсічна, вирубна, у малонаселених степових — перелогова, в густонаселених, таких як Середнє Подніпров'я, між Бугом і Дніпром — парова система з двопільною і трипільною сівозміною. Основними знаряддями обробітку землі були рало, соха та плуг. Сіяли руками, жали залізними косами і серпами, молотили ціпами. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, льон, коноплю та інші культури. Вирощувалися городні культури — боби, горох, часник, цибуля, ріпа, капуста. Досить розповсюдженими були садові культури — яблука, груші, вишні, черешні, виноград та ін.

Розвинутим, як і в попередні віки, було скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней, курей, гусей, качок.. Значне місце в економіці всіх племен Русі належало мисливству, рибальству та бортництву. Мисливство давало цінні види хутра, що було одним із найважливіших товарів експорту. Ліси були багаті на різних звірів, диких птахів. Найбільше добувалося хутра бобрів, куниць, лисиць, білок яке високо цінувалося на ринках країн Сходу і Заходу. Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» серед багатьох державних справ описує і полювання, бо і в ті часи воно було важливим напрямом господарювання.

Велике значення мало і бджільництво, переважно бортне (бортництво). На деревах — бортнях — ставили спеціальні знаки, і «Руська правда» передбачала суворе покарання тим, хто їх нищив. Мед і віск завжди користувалися попитом на Русі та в Західній Європі і приносило значні прибутки. З меду вироблялися міцні напої, його вживали замість цукру, з воску робили свічки.

Археологічні дослідження та письмові свідчення іноземців говорять про значний розвиток ремісництва на Русі. Воно зосереджувалося переважно в містах і прикнязівських дворах. У Х-ХІІ ст. відбувається поглиблена спеціалізація ремесел, яких на кінець цього періоду нараховувалося близько 60.

Високого рівня досягла металургія. Із болотної руди сиродутним способом виплавлялося залізо, з якого вироблялася велика кількість сільськогосподарських знарядь, предметів побуту — плуги, лемеші, коси, серпи, сокири, замки та ін. Славилася Русь зброярами, які виготовляли мечі, щити, списи. Ювелірне виробництво характеризувалося дорогими виробами із золота, покритими різними видами емалі, черні, коштовним камінням та ін. Дорогоцінні ювелірні вироби здебільшого вироблялися у Києві — найбільшому центрі ремісництва. Поряд з цим для широких мас призначалися предмети, у яких золото замінялося сріблом, міддю й іншими дорогоцінними металами. Такі виробництва зосереджувалися у Києві (на Подолі), в Турові та інших містах.

Ювеліри володіли технікою фігурного лиття, виробництва різних, навіть дуже складних, видів емалі, і виробляли велику кількість високохудожніх виробів не лише на внутрішній, а й на зовнішній ринок.. Широкого розвитку набула деревообробна справа. Це пов'язано з тим, ідо переважаючим типом будівель у містах і селах були дерев'яні. Теслярі будували мости, церкви, житлові будинки, укріплення. Поряд з цим майстри виробляли меблі, дерев'яний посуд, човни та ін.

Високого рівня досягло гончарство, 3 глини виготовляли різноманітний посуд, прикрашений орнаментом, декоративні полив'яні плити для підлоги та оздоблення стін, цеглу.. Значну роль у задоволенні потреб населення відігравали також такі ремесла, як обробка шкіри, льону, вовни, каменю, виробництво скла, виготовлення тканин, кравецтво, ткацтво та ін.

Ремісники виконували замовлення на виробництво предметів, знарядь, будівництво, а також працювали на ринок, що свідчило про поглиблення суспільного поділу праці, сприяло розширенню торгівлі та обміну.. Внутрішня торгівля зосереджувалася в основному в містах, де були «торги», «торговища». У 1017 р. лише у Києві діяло вісім торгових майданів. Там продавалися головним чином продукти, сіль, окремі ремісничі вироби, що мали місцевий характер, а також виготовлялися у віддалених регіонах країни та за кордоном.

Зовнішня торгівля відігравала в житті Київської Русі особливо велику роль. Окремі історики (В.Ключевський, О.Єфіменко) навіть вважали її за головний фактор утворення держави. УХ ст. значно піднесли організацію зовнішньої торгівлі східного слов'янства варяги, які її організували й охороняли. Нею займалися не лише купці, а й бояри і навіть князі. Недарма перші відомі нам угоди з Візантією (договори 907, 911 pp. та ін.) стосувалися саме торгівлі. Торгівля велася з Візантією, країнами Близького і Далекого Сходу, Скандинавією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною та ін. Торговельними шляхами були насамперед річки, які впадали у Чорне, Азовське та Каспійське моря. Використовувалися і сухопутні шляхи: Грецький, який прямував із Києва на південь до Криму і Константинополя; Залозний вів на Дон, Азовське море і далі на Близький Схід, Солоний — в Галичину. На перехресті цих шляхів знаходився Київ. Найважливішим торговим партнером Русі була Візантія. Русь вивозила туди віск, мед, невільників, шкіри, хутра, хліб, а завозила вироби з металу, скла, дорогі тканини, золоті вироби, вика та ін. Із Заходу завозилися парфумерні вироби, перець та інші приправи, дорогі прикраси.

До європейських країн вивозилися хутро, посуд, овочі, хліб, худоба, а завозилися зброя, металеві предмети, тканини, мистецькі вироби та ін. У Києві знаходилися колони, де мешкали німці, поляки, греки, євреї, вірмени.. Розвинута внутрішня і зовнішня торгівля потребувала створення власної монетної системи. У VII—ЇХ ст. ходили арабська, візантійська та норманська монети. Згодом була введена власна грошова одиниця «куна» — шкура куниці. Пізніше вводиться срібна — гривня, а за часів князя Володимира з'явилися штамповані золоті й срібні монети.

XI—XII ст. — період найбільшого розвитку всебічних торгових зв'язків Київської Русі, її економічного розквіту.