Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВІД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ДО НЕОСТАЛІНІЗМУ: УКРАЇНА в середині 1950-х - першій половині 1980-х років. Десятиліття контрольованого лібералізму

Смерть Й.Сталіна, що сталася 5 березня 1953 p., породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве покращення їхнього становища. До певної міри ці надії справдилися. Дійсно, такого розгнузданого терору, який мав місце при Сталіні, вже не було. Однак СРСР і надалі залишався тоталітарною державою, котра ігнорувала як права народів, так і свободи окремої людини. Загалом наступні три десятиліття після смерті Сталіна умовно можна поділити на два періоди, які істотно відрізнялися між собою і за тривалістю, і за суттю. Перший — період відносної лібералізації — т. зв. відлига, коли частина кремлівської верхівки на чолі з М.Хрущовим пробувала частково реформувати тоталітарну систему, щоб подовжити її життєздатність. Другий період, по суті, являв собою неосталінізм, який характеризувався політичною та ідеологічною реакцією, прогресуючим занепадом і розкладом тоталітарної системи. Початок «відлиги»

Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в політбюро ЦК КПРС (назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу, Україна відчула деяке полегшення. Сам Л.Берія, якого незабаром без суду стратили за спробу захоплення влади, висловлювався за право радянських республік на більшу незалежність від центру. В Україні відновилися елементи українізації. Місцевих мешканців масово приймали до лав партії, призначали на відповідальні посади, віддавали належне українській мові в установах, навчальних закладах, засобах масової інформації. Збільшилася питома вага українців у центральних державних і партійних установах УРСР: якщо на поч. 1940-х років вони становили там близько 30 %, то у сер. 1950-х — вже 68 %. Фактично вперше в історії УРСР посаду першого секретаря ЦК КПУ, замість росіянина Л.Мельникова, звинуваченого в русифікації вищої школи і дискримінації місцевих кадрів у Західній Україні, зайняв українець Олександр Кириченко. Головою Президії Верховної Ради УРСР став Дем'ян Коротченко, а Раду міністрів очолив Никифор Кальченко. Пост заступника голови уряду отримав представник західноукраїнських областей, син славетного українського письменника Семен Стефаник, щоправда, ненадовго.

У 1954 р. в СРСР широко відзначали 300-річчя «возз'єднання» України з Росією. Виходячи з історичних та культурних зв'язків, етнічної і територіальної спорідненості України й Криму, Верховна Рада СРСР 19 лютого 1954 р. видала указ про включення Кримської області до складу УРСР. Неврожайні післявоєнні роки в Криму, неспроможність Росії забезпечити населення і Чорноморський флот перш за все продуктами харчування обумовили ситуацію, коли уряд і Верховна Рада РРФСР добровільно, з власної ініціативи, передали півострів Українській РСР. Це об'єктивно сприяло торжеству історичної справедливості. Адже Крим ще за княжої доби певний час перебував під впливом київських князів і відтоді постійно тяжів до України, як у географічному, так і в політико-економічному аспектах. З економічної точки зору у повоєнний період Крим був банкрутом, йому необхідно було надавати постійну фінансову допомогу. Україна десятиліттями вкладала великі інвестиції в економіку Криму, витягла його з банкрутства. На жаль, дехто з російськомовного населення півострова не пам'ятає цих благородних жестів України. Ще одна проблема полягала у тому, що Крим був батьківщиною кримських татар, яких комуністичний режим звинуватив у «нелояльності» й депортував до Узбекистану. Тому згодом, ставши незалежною, Україна взяла на себе розв'язання складного питання щодо повернення репресованого народу на батьківщину та його облаштування.

Тим часом з ініціативи Микити Хрущова, який вийшов переможцем у боротьбі за владу у Москві (у вересні 1953 р. його було обрано першим секретарем ЦК КПРС), розпочалися процеси, спрямовані на лібералізацію суспільно-політичного життя. Вони започаткували період, який завдяки влучному виразу російського публіциста І.Еренбурга ввійшов в історію під назвою «відлига». Головним здобутком цього часу стала реабілітація безвинних жертв сталінських репресій. Вже у вересні 1953 р. було ліквідовано такі позасудові органи, як воєнний трибунал військ МВС і Особлива нарада МВС. У 1954 р. створено центральну та місцеві комісії щодо перегляду справ осіб, засуджених у 1934— 1953 pp. Уперше в СРСР відкрито заговорили про злочини Сталіна та його оточення.

Десталінізація

Економічні експерименти

«Шістдесятники»

Кінець «відлиги»