Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XX століття. Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині

На початку XX ст. Україна залишалася поділеною між двома імперіями — Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна) та Австро-Угорською, у межах якої перебували Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття (Західна Україна). Під імперською владою Росії проживало понад 20 млн. українців.

Перші роки XX ст. в Російській імперії позначилися швидким зростанням соціального напруження. Світова економічна криза 1900— 1903 pp., що охопила й царську Росію, а також російсько-японська війна виявили неспроможність режиму, загострили всі труднощі суспільного життя, посилили невдоволення широких кіл народу. Криза поглиблювалася ще й тим, що в національних окраїнах імперії швидко зростав визвольний рух. Уряд, побоюючись сепаратистських настроїв в Україні, що посідала одне з перших місць в економічному потенціалі Російської імперії, мобілізував усі реакційні та консервативні сили в державі для боротьби проти українського національно-визвольного руху. Не випадково чорносотенний часопис «Кієвлянин» дещо пізніше писав: «Український рух є для Росії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи взяті разом». На той час тривала дія Емського указу 1876 p., який забороняв розвиток української культури. Царські власті переслідували українську мову, не дозволяли викладати нею в школах і користуватися в адміністративних установах. Не можна було видавати українською мовою газети, журнали, книги.

Політизація національного життя

Революція 1905—1907 років

Післяреволюційна реакція