УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1657-1676 роки). Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави

Зміцнення позицій

П.Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині. Здобув ґрунтовну освіту, ймовірно, у Києво-Могилянській колегії, добре знав польську й латинську мови, історію, риторику. Був одним з небагатьох козаків, які восени 1647 р. разом із Б.Хмельницьким вирушили на Запоріжжя. В ході Національної революції виконував важливі доручення, в т. ч. дипломатичного характеру, посідав значне місце в козацькій військовій ієрархії, зокрема, в останній час займав посаду черкаського полковника. Після втечі П.Тетері до Польщі, у серпні 1665 р. П.Дорошенка було обрано гетьманом (1665—1676). У боротьбі за гетьманську булаву він переміг двох небезпечних суперників — брацлавського полковника Василя Дрозденка та енергійного медведівського сотника Степана Опару. Вважаючи своєю головною метою визволення й об'єднання всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний гетьман змушений був виходити з тогочасних несприятливих для себе реалій. Україна була розколота на дві частини, кожну з яких контролювали відповідно Московія і Польща, та надзвичайно спустошена, зокрема, Правобережжя втратило щонайменше 65-70 % свого населення. Тому, насамперед необхідно було зміцнити гетьманську владу на Правобережній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище на Правобережжі, П.Дорошенко за підтримки київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ: 1) відновив скликання козацьких рад, надіючись таким чином зміцнити єдність суспільства; 2) щоб не бути заручником частої зміни настроїв козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне наймане військо т. зв. сердюків (з турецької — відчайдухи), що стало його особистою гвардією й відзначалося хоробрістю та відданістю; 3) для зміцнення фінансової системи встановив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету; 4) вживав заходи щодо утвердження в державі козацького типу господарства й недопущення до маєтків польських панів й урядовців; 5) проводив енергійну колонізацію спустошених окраїн Правобережжя, утворив з цією метою новий Торговицький полк на степовому прикордонні. Гетьман активно підтримував заходи митрополита Тукальського, спрямовані на створення окремого Українського патріархату, котрий міг би стати важливим політичним чинником утвердження незалежної держави.

Активною була зовнішньополітична діяльність правобережного гетьмана. Демонструючи на перших порах свою лояльність до Польщі, він надіявся на її допомогу у справі возз'єднання козацької України, намагався добитися поступок щодо виведення з української території польських залог, скасування унії, повернення православній церкві захоплених храмів і майна, відновлення всіх прав і вольностей Війська Запорізького тощо. Хоча було зрозуміло, що замирення з Польщею є тимчасовим тактичним кроком, адже наприкінці лютого 1666 р. на старшинській раді було ухвалено запропоновану П.Дорошенком програму, яка передбачала «вигнати всіх ляхів із України до Польщі», а далі йти на лівий берег Дніпра, щоб об'єднати його з Правобережною Україною під однією булавою. Та воювати самотужки проти таких потужних держав, як Польща і Московія, було неможливо, потрібні були союзники. Тому гетьман розпочинає діалог з Кримським ханством про військовий союз і Туреччиною — про політичний протекторат. Перша проба сил, щоправда невдала, відбулася в липні — серпні 1666 p., коли, користуючись великим повстанням, що спалахнуло на Лівобережжі на терені Переяславського полку проти московської політики та влади І.Брюховецького, П. Дорошенко намагався поширити свій вплив на лівобережні землі. Однак Брюховецький кинув проти повстанців вірні йому полки, і все потонуло в крові.