Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1657-1676 роки). Розчленування України на Лівобережну та Правобережну

Правобережжя

Після Ю.Хмельницького гетьманом Правобережної України, завдяки підтримці татар, став Павло Тетеря (1663— 1665). Він походив із православної шляхти, служив канцеляристом у луцькому суді, з 1648 р. — учасник Національної революції. При Б.Хмельницькому Тетеря виконував важливі дипломатичні доручення, зокрема брав участь у виробленні «Березневих статей» 1654 p., а згодом — Гадяцького та Чуднівського договорів, був переяславським полковником та недовгий час займав посаду генерального писаря при гетьманові Ю.Хмельницькому. Людина з доброю освітою, розумна, талановита, він у той же час відзначався користолюбством та егоїзмом.

Ставши гетьманом, П.Тетеря висунув ряд вимог до польського короля, які передбачали підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького, відміну залежності православної ієрархії від римо-католицької, надання гетьманові права самостійних дипломатичних зв'язків з Кримом, Молдавією та Волощиною тощо. Більшість із них, як свідчить відомий дослідник Я. Дашкевич, король задовольнив. Невирішеним залишилося релігійне питання, яке, поряд з існуючими соціально-економічними суперечностями та намаганнями польської шляхти відновити в повному обсязі своє панування і гноблення в колишніх маєтках, стало причиною постійних народних заворушень.

Влітку 1663 р. інтереси гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою польського війська поширити свою владу на Лівобережжі й таким чином возз'єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у царя Смоленщину, яка раніше входила до складу Речі Посполитої. У листопаді 20-тисячне польське військо, 24 тис. козаків та 40 тис. татар ввійшли на Лівобережжя, а вже в січні 1664 р. вони взяли в облогу Глухів, що знаходився недалеко від українсько-московського кордону. Та надалі події розгорталися несприятливо для нападників. По-перше, проти відновлення польсько-шляхетських порядків виступило населення Лівобережжя. По-друге, похід запорізького кошового І.Сірка проти Кримського ханства значно обмежив татарську допомогу польському королеві. По-третє, на Правобережжі почалося повстання, на придушення якого було відправлено частину війська на чолі з П.Тетерею. До цього також додалася надзвичайно важка зима та голод. Переконавшись у неможливості перемоги, король Ян Казимир відмовився від намірів відновити польську владу на Лівобережжі й повернувся у Польщу. У цей час загинув славетний полковник І.Богун, якого розстріляли поляки, звинувативши у зв'язках з новообраним лівобережним гетьманом І.Брюховецьким.

Тим часом розгоралося повстання на Правобережній Україні, спрямоване як проти Польщі, так і проти гетьмана Тетері. Придушувати його останньому допомагало польське військо, яке очолював С.Чарнецький. Прагнучи помститися за 1648 рік, поляки повсюдно палили, грабували, мордували українців, віддавали їх татарам як плату за допомогу. Чарнецький навіть наказав розкопати могилу Богдана Хмельницького й розкидати його останки. На вимогу П.Тетері поляки заарештували і стратили І.Виговського, якого було звинувачено в організації повстання. Це ж інкримінували Ю.Хмельницькому, митрополиту Тукальському, героєві конотопської облоги полковнику Г.Гуляницькому, котрих також було заарештовано та посаджено до в'язниці.

До повстання, що охопило майже все Правобережжя, у березні 1664 р. долучилася інтервенція І.Брюховецькога. Витіснивши ворожі війська з Лівобережжя та жорстоко покаравши тих, хто визнав владу польського короля, останній на чолі лівобічних полків та за підтримки московського війська переніс воєнні операції на правий берег Дніпра, прагнучи поширити свою владу на всю Україну. Але ця затія закінчилася невдачею. З допомогою поляків і татар Тетері вдалося витіснити Брюховецького зі своєї території та на певний час придушити основні осередки народного повстання. Наслідком воєнних дій, що точилися протягом 1664 p., стало перетворення Правобережжя на згарища й руїни, щедро политі кров'ю захисників міст і сіл. За дуже приблизними підрахунками дослідників, загинуло близько 100 — 120 тис. осіб і десятки тисяч було забрано в татарську неволю.

Поведінка П.Тетері та поляків викликала загальний осуд та ненависть правобережного населення, яке навесні 1665 р. знову піднялося на повстання. На поч. червня один із повстанських ватажків, найімовірніше В.Дрозденко, розбив під Брацлавом військо П.Тетері, ледь не захопивши у полон його самого. Після цього невдатний і розчарований гетьман, прихопивши клейноди, корогви й залишки архіву, втікає до Польщі, а згодом — до Туреччини, де був отруєний польськими агентами. Зневірившись у московському цареві, як гарантові української державності, П.Тетеря надіявся знайти підтримку у польського короля та кримського хана, але здобув лише прокляття власного народу за завдані руїни. Виявилося, що в існуванні української державності не зацікавлені ні Польща, ні Кримське ханство, ні, тим більше; Москва.