Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1649-1653 pp.

Білоцерківський договір

Зміцнення Української держави насторожувало Польщу, і в сер. лютого 1651р. 12 — 14-тисячна польська армія на чолі з гетьманом Калиновським атакувала містечко Красне. У запеклому бою загинули майже всі козаки брацлавського полку, очолюваного одним з найкращих козацьких полководців Данилом Нечаем. Хоч і ворог втратив близько тисячі жовнірів. Під Вінницею поляків зупинили загони Івана Богуна. Вирішальні бої розгорнулися наприкінці червня — на поч. липня 1651 р. на Волині під Берестечком між 200гтисячним військом поляків та 100-тисячною українською армією і 30 — 40 тисячами татар. Перші два дні боїв були успішними для українців, які знищили близько 7 тис. поляків. Але у вирішальний момент битви татарські загони на чолі з ханом втекли з поля бою, захопивши в полон Б.Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без гетьмана, українська армія була оточена ворогом. У цих складних умовах наказним гетьманом було обрано І.Богуна, під командуванням якого через непрохідні болота й р. Пляшівку з возів, хомутів, сідел, Одягу було збудовано три переправи. 10 липня він вивів з оточення основні бойові сили, відхід яких прикривали кілька тисяч вояків. Близько 300 з них героїчно загинули на одному з островів, але не залишили позицій. Всього під Берестечком загинуло, за різними даними, від 4 до 30 тис. козацько-селянського війська.

Поразка під Берестечком була тяжким ударом для українського національно-визвольного руху. Становище ускладнювалося ще й тим, що литовському князеві Радзивіллу вдалося придушити повстання в Білорусі, прорватися вглиб України і захопити Київ. До поч. вересня польсько-литовська армія окупувала північні, центральні й західні райони Української держави. Однак завдяки організаторській діяльності Б.Хмельницького, відпущеного татарами на поч. липня, вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити його до переговорів. 28 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно обмежувалася автономія держави: 1) козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки; 2) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті, хто залишився за межами реєстру, верталися у підданство до панів; 3) гетьман підпорядковувався польському королю, зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами; 4) підтверджувалися права православної церкви та української шляхти.

Народ з обуренням відгукнувся на Білоцерківську угоду. Тисячі людей втікали за московський кордон — на Слобожанщину. В Україні знову почалися повстання проти польської шляхти.