Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ — першій половині XIV ст.

Відновлення єдності

Отже, на рубежі XIII — XIV ст. знову було відновлено єдність Галицько-Волинської держави. Наступник Лева Даниловича — його син Юрій І (1301 — 1308(1315)) виступає вже як одноосібний правитель з королівським титулом, іменуючи себе «королем Русі та князем Володимири». Столицею королівства став Володимир-Волинський. Джерела змальовують правління Юрія Львовича як добу розквіту, спокою та економічного добробуту країни. Скориставшись деяким послабленням Золотої Орди, яку в той період роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, він зумів на деякий час пересунути південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Високим був міжнародний авторитет Галицько-Волинського королівства, який не похитнувся навіть тоді, коли схильний до компромісів Юрій І поступився зміцнілій Польській державі Люблінською землею (1302). Свідченням цього стало утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії, оскільки київський митрополиту 1299 р. переніс свою резиденцію на північ, до Володимира-на-Клязьмі. Галицька митрополія безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі й допомагала захищати політичну незалежність українських земель.

Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308(1315) — 1323). Вони правили спільно і, підтверджуючи спадкоємність традицій Київської держави, титулувалися «князями всієї Русі». Українські володарі сприяли зовнішній торгівлі, насамперед між галицько-волинськими і польськими купцями, добивалися забезпечення торгових відносин з Балтикою. Налагодивши союзні зв'язки з польським королем Владиславом Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди, а також протидіяти Литві, натиск якої на північні окраїни Галицько-Волинської держави ставав усе відчутнішим. Проте запобігти територіальним втратам не вдалося — Дорогочинська та Берестейська землі відійшли до Литовського князівства. Активною була боротьба проти ординців, в якій провідну роль відігравали князі Андрій і Лев. Так, у листі до Папи Римського польський король називав їх «непоборним щитом проти жорстокого племені татар». Ймовірно, в одному з військових походів проти монголо-татарських нападників брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю 1323 р. династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася.