Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ. Основні орієнтири зовнішньої політики

Відносини з державами СНД

Важливими для України є двосторонні міждержавні зв'язки з країнами СНД, а також багатосторонні консультації та переговори в рамках співдружності. Щоправда, від самого початку створення СНД намітилася різниця в стратегії України і Росії щодо майбутнього цього об'єднання. Якщо Росія, яка дедалі активніше ставала на шлях неоімперіалізму, прагнула до зміцнення структур СНД, надання їм можливості безпосередньо впливати на перебіг подій у державах співдружності, то Україна, навпаки, вбачала в СНД передусім механізм «цивілізованого розлучення», який би доповнював і координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, утвореними на території колишнього СРСР, а тому обстоювала суто консультативний характер органів співдружності та їхніх рішень. Виходячи з цих засад, наша держава послідовно виступає проти надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права, заперечує проти створення будь-яких наднаціональних органів. Вона не підписала Договору про колективну безпеку, Статуту СНД та цілу низку інших документів, які могли б якимось чином обмежити її суверенітет, і розглядає співдружність на нинішньому етапі як інструмент економічного співробітництва.

У відстоюванні своєї позиції щодо СНД Україна спирається передусім на підтримку Грузії, Узбекистану, Азербайджану, Молдови, разом з якими вона створила міждержавне об'єднання під назвою ГУУАМ, і Туркменістану, котрі також насторожено ставляться до спроб Росії перетворити співдружність на наддержавне утворення. Спільні економічні та політичні інтереси зближують Україну і з іншими державами СНД.

Завданням особливого значення є для України налагодження збалансованого і дійсно партнерського співробітництва з Росією при одночасній ефективній протидії будь-яким посяганням на свою незалежність. Однак досі значна частина представників московської політичної еліти не змогла позбавитися від імперського мислення і демонструє неготовність сприймати нові незалежні держави, в т. ч. і Україну, як рівноправних партнерів. Так, вже через два дні після проголошення української незалежності російський президент Б.Єльцин заявив, що Росія залишає за собою право переглянути кордони тих республік, які виходять зі складу СРСР. З того часу, незважаючи на деклароване стратегічне партнерство між Україною і Росією, серед російських політиків та в російських засобах масової інформації тривалий період практично не зникали теми «російського статусу» Криму та Чорноморського флоту, порушення прав «русскоязычного населения» тощо. Російський парламент неодноразово приймав постанови, які були не лише відкритим втручанням у внутрішні справи нашої держави, а й містили територіальні претензії до неї. Таке грубе порушення міжнародного права засудила Рада Безпеки ООН. Прагнучи примусити Україну до поступок, Росія щонайменше сім разів протягом трьох років переносила процедуру укладання російсько-українського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, який був парафований у 1995 p., а підписаний лише 30 травня 1997 р.

Головною проблемою України у відносинах з Росією на сьогодні залишається залежність від поставок російських газу і нафти та відсутність необхідних коштів для своєчасної оплати за них. Останній чинник, тобто заборгованість за енергоносії, стає дедалі вагомішим важелем тиску Кремля на зовнішню та внутрішню полі-тику України, загрожує її державному суверенітету. Від успішного вирішення цієї складної проблеми багато в чому залежать не лише подальші українсько-російські відносини, а й майбутнє самої України.

Отже, основним підсумком 9-річного незалежного існування Української держави має стати усвідомлення нею, що зайняти гідне місце у світовому співтоваристві можливо лише за умов якісного реформування економіки, реальної демократизації суспільства, його політичної стабільності. Водночас слід пам'ятати, що поза світовими глобальними і регіональними процесами становлення політично стабільної, демократичної, економічно процвітаючої України — просто неможливе. Тому поступове повне включення в європейські і світові міжнародні політичні, економічні, гуманітарні й інші процеси, розвиток України як надійної ланки в будівництві нової всесвітньої системи міжнародних відносин, нової європейської архітектури безпеки має стати одним із першочергових завдань зовнішньополітичного курсу нашої молодої держави.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка