Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ. Україна в другій половині 1990-х років: Президент Леонід Кучма

Конституційний процес

Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу в Україні, спрямованого на підвищення ефективності державної влади. Вже у вересні 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, співголовами якої були затверджені Л.Кучма та О.Мороз, голова Верховної Ради. Проте її робота через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил у парламенті не відзначалася продуктивністю. Ліві партії погоджувалися на косметичні зміни лише в обмін на збереження принципових положень чинної Конституції України 1978 р. Тоді на поч. грудня 1994 р. Президент, прагнучи зрушити справу з місця, вніс до Верховної Ради проект «Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», де містилися конкретні пропозиції про розмежування повноважень між гілками влади. Передусім ішлося про те, щоб наповнити реальним змістом статтю, внесену 1991 р. у Конституцію, яка визначала повноваження Президента як глави держави і глави виконавчої влади. Ця ініціатива викликала шалений спротив лівих сил та ще більше посилила напруження між гілками влади.

Вихід було знайдено лише під загрозою президентського Указу про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді. Компромісом став Конституційний договір між двома гілками державної влади, урочисто підписаний 8 червня 1995 р. у Марийському палаці. Згідно з документом, укладеним на один рік, тимчасово припинялася дія положень Конституції 1978 p., які суперечили договору, обмежувалися повноваження Верховної Ради та місцевих рад і розширювалися нормотворчі та адміністративні функції Президента та уряду.

Завершальною фазою конституційного процесу стало прийняття Конституції України, яке також виявилося тривалим і болісним. Найбільше суперечок викликали питання щодо розподілу владних повноважень, приватної власності, державної символіки, статусу російської мови та статусу Криму. Як і в попередньому випадку, Президент вдався до «стимулювання» конституційного процесу, видавши указ, який передбачав затвердження Основного закону на всенародному референдумі. Щоб не допустити такого розвитку подій, депутати змушені були піти на компроміс, ухваливши протягом славнозвісної «конституційної ночі» з 27 на 28 червня Конституцію України. Ця, без перебільшення, історична подія ознаменувала остаточне утвердження Української держави. День 28 червня проголошено державним святом — Днем Конституції України.

Конституція України, яка складається з преамбули та 15 розділів, що охоплюють 161 статтю, проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою з єдиним громадянством. Вона є унітарною, а її територія — цілісною і недоторканною. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який реалізує її через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державною мовою є українська, але гарантується вільний розвиток інших мов національних меншин. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. її громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен громадянин має право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Право приватної власності є непорушним. Конституція декларує також права на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, освіту, правову допомогу та ін. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Водночас усі громадяни України зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. До її повноважень належить: внесення змін до Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за його виконанням; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією, тощо. Главою держави є Президент України, який виступає від її імені і є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією України. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Отже, прийняття Конституції України, яка, за оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів, належить до найбільш демократичних у світі, стало одним із найважливіших кроків на шляху розгортання державотворчих процесів, розбудови демократичної правової держави, створило фундаментальну основу для подальшого розвитку законодавства і правової системи України. У той же час чинна влада поки що не забезпечила українському народові умов для повноцінної реалізації його основних конституційних прав і свобод.