Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КИЇВСЬКА РУСЬ. Русь-Україна у період політичної роздробленості

Монголо-татарська навала

Монгольська держава сформувалася в кін. XII ст. Розрізнені племена об'єднав хан Темучин. Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чингісханом, він почав великі завойовницькі походи. Підкоривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Полководці Чингісхана захопили Хорезм, Азербайджан, Грузію. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на річці Калці (біля теперішнього Маріуполя) сталося перше збройне зіткнення монголів із русичами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити на ворога. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши значних втрат, не наважилися продовжувати похід в глиб Русі і повернули назад.

Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 p., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150 ~-200-тисячне військо онука Чингісхана — Батия. Руські князі знали про підготовку цього по-ходу, але, поглинені власними чварами, нічого не зробили для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237— 1238 pp. було завойовано Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 p., після майже річного відпочинку, монголо-татарське військо, незважаючи на героїзм русичів, здобуло і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. після десятитижневих штурмів оволоділо Києвом, перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татарської навали Київ мав до 8 тис. дворів, а після неї — 200 — 300. Населення зменшилося з 50 до 2 тис. З-понад 40 мурованих церков залишились, та й то дуже пошкодженими, якихось 5 — 6.

Протягом наступного 1241 р. завойовники вогнем і мечем пройшли галицькі та волинські землі, вторглися у Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі кочівники вже 1242 р. були змушені припинити своє просування у західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, вони засновують нову державу у складі Монгольської імперії — Золоту Орду зі столицею у м. Сарай. Звідси хан Батий розіслав своїх послів по руських землях, вимагаючи у місцевих князів покори й визнання себе за верховного правителя. 3 того часу Київська Русь як незалежна держава перестає існувати, на її землях встановлюється багатолітнє іноземне іго, яке законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

Залежність руських земель від завойовників проявлялася насамперед у трьох сферах: економічній, політичній, військовій. Економічна залежність зводилася до обкладання місцевого населення даниною, від якої звільнялася лише церква. Спочатку данину збирали татарські урядовці — баскаки, а згодом відповідальність за її сплату поклали на князів. У політичній сфері залежність полягала у затвердженні Ордою князів на престолах та видача нею ярликів (грамот) на управління землями, не рахуючись ані з правами князів на той чи інший престол, ані з бажанням народу. Зокрема, Київ було передано у володіння володимиро-суздальським князям, які одними з перших визнали зверхність Орди, а згодом під владу ханським намісникам. У результаті Київ втрачає значення не лише політичного і економічного, а й церковного центру — наприкінці ХНІ ст. митрополит переїхав звідти у Володимир-на-Клязьмі. Військова залежність передбачала обов'язок руських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах. Крім того, з метою недопущення відродження Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала розпалювання ворожнечі між місцевими князями, а також періодичні спустошливі походи на їхні володіння. Лише до сер. XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Монголо-татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть назад. Загинула, була забрана у рабство або втекла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгівля, були зруйновані міста. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII-XIII ст., відомих із розкопок, 49 — були розорені полчищами Батия. До того ж 14 — так і не піднялися з руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. Домонгольського рівня кам'яне будівництво досягло лише через 100 років після навали Батия. Таким чином, існування Київської Русі як єдиної держави охоплювало період з IX ст. по 40-і роки XIII ст. Спочатку політичною формою її була централізована монархія (IX ст. - 30-ті роки XII ст.), а з настанням удільної роздробленості — монархія федеративна (30-ті роки XII - 40-ві роки XIII ст.). За своїм соціально-економічним і культурним розвитком Київська держава перебувала на рівні передових країн середньовічної Європи. Вона підтримувала міцні економічні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами світу. її військова могутність протягом кількох століть слугувала захистом від степових кочовиків не тільки для власного населення, а й для всієї європейської цивілізації. Однак у сер. XIII ст. поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару завдали монголо-татари. Вони зруйнували державу, її господарство, матеріальну й духовну культуру. І все ж державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-Волинська держава, безпосередня спадкоємиця Русі з центром у Києві.