Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВІД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ДО НЕОСТАЛІНІЗМУ: УКРАЇНА в середині 1950-х - першій половині 1980-х років. Десятиліття контрольованого лібералізму

Економічні експерименти

Після смерті Сталіна було зроблено спробу переглянути деякі аспекти економічної політики, щоправда, не зачіпаючи основ тоталітарної системи. Передусім М.Хрущов почав реформувати сільське господарство, яке знаходилося у хронічній кризі. На вересневому пленумі ЦК КПРС у 1953 р. він добився для колгоспів підвищення у 2 — 5 разів закупівельних цін на м'ясо, молоко, масло, зерно; списання боргів; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі сільськогосподарської продукції; зниження податків. Ці послаблення дещо оживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників.

Через рік, бажаючи покінчити з хронічною нестачею продуктів харчування, М.Хрущов запропонував програму освоєння цілинних земель у Казахстані та Західному Сибіру. Були розорані величезні площі, що дорівнюють території сучасної Німеччини. З України виїхало туди 100 тис. молодих людей, чимало з яких і донині живуть у Казахстані. Освоєння цілинних та перелогових земель дало змогу на деякий час забезпечити населення СРСР хлібом та хлібобулочними виробами, але не вирішило проблему хронічного відставання сільського господарства.

Наступним кроком М.Хрущова стала т. зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами тваринництва, аграрного сектору економіки в США, він вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів в СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що повинно було підняти рівень кормової бази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності, безвідповідальності і загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях. Сіяли її навіть в Архангельській області. Тому, посіявши в 1962 р. кукурудзу на 37 млн. га, радянські аграрники змогли зібрати її лише з 7 млн. га. Внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний, а горохова та кукурудзяна епопея стала темою для багатьох анекдотів. Погано підготовлене експериментаторство звело майже нанівець попередні досягнення в галузі сільського господарства, зумовило поглиблення його кризового стану. Якщо з 1950 по 1958 pp. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958— 1964 pp. — на 3 %. У 1962 р. СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном, потрапивши у залежність від його імпорту до кінця свого існування.

У суто комуністичному дусі вирішував М.Хрущов проблему забезпечення населення продуктами, зокрема молоком, м'ясом та виробами з них. Як провідний марксист-ленінець, будучи безкомпромісним ворогом приватної чи особистої власності, він орієнтував тваринництво тільки на суспільний сектор. Словом, повний достаток м'яса і молока мали забезпечити тільки колгоспи і радгоспи. Індивідуальне, присадибне господарство планували різко скоротити і незабаром повністю ліквідувати. Видавали абсурдні закони, що забороняли тримати на селі в приватному господарстві більше однієї корови. В Україні це рішення було втілене в життя, що призвело до масового зменшення поголів'я худоби, свиней. Замість повного достатку, неймовірно підвищилися ціни на м'ясо, сало, інші продукти сільського господарства.

Поряд із аграрним сектором, експерименти відбувалися і в промисловості. У 1957 р. почали реформувати управління народним господарством. Існуючі надцєнтралізовані галузеві міністерства, на думку М.Хрущова, були неспроможні забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них утворили територіальні управління — ради народного господарства. Ідея децентралізації управління економікою для такої великої країни, як СРСР, спочатку отримала позитивні відгуки. Проте в характерному для команд-но-адміністративної системи дусі автори пропонували цю реформу як чудодійний одномоментний акт, спроможний змінити економічну ситуацію в країні. Правда, організація раднаргоспів дала деякий ефект. Поменшало абсурдних зустрічних перевезень вантажів, було закрито сотні дрібних підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовано окремі міністерства. Вивільнені площі використали для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Зокрема в Україні у 1956— 1960 pp. почали виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Було значно скорочено адміністративно-управлінський апарат. Тисячі українських заводів і фабрик, позбувшись опіки центру, вперше на всю потужність запрацювали для свого народу. На внутрішньому ринку республіки з'явилися телевізори, радіоприймачі, пральні машини, пилососи, холодильники, швейні машини, фотоапарати, велосипеди, мотоцикли та інші дефіцитні товари. Темпи приросту промислової продукції у 50-х — першій пол. 60-х років майже вдвічі перевищували показники за 1965—1985 pp. У цьому сенсі період правління Хрущова був найдинамічнішим для розвитку української промисловості.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер. Ні М.Хрущов, ні, тим більше, його найближче оточення, не ставили питання про повний злам командно-адміністративної системи, скасування централізації. Партійно-державне керівництво вважало, що стабільні темпи економічного росту цілком можна забезпечити за допомогою існуючого господарського механізму, не усвідомлюючи, що його резерви вичерпалися. Свідченням цього були гасла «догнати і перегнати Америку» та «побудови комунізму за 20 років». Найсумнішим було те, що, збираючись конкурувати із західним світом, М.Хрущов та його однодумці не усвідомлювали, що рухаються зовсім не в той бік. Тим часом, як промислово розвинуті країни розвивали ресурсозберігаючі технології, Радянський Союз «переганяв» їх за видобутком сировини.