Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ (1939 — початок 1950-х років). Встановлення фашистського окупаційного режиму та народний опір йому

Нацистська окупація

Окупувавши Україну, фашисти встановили на її території режим кривавого терору у вигляді сумнозвісного «нового порядку». Мета нацистів зводилася до насильницького пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корінного населення та запровадження для решти системи жорстокої позаекономічної експлуатації! У планах німецької колонізації визначалося: «Україна — найплодючіша область Європи. її завдання — постачати продукти харчування та сировину новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької арійської крові».

Відповідно до цього, новоявлені колоністи прагнули витравити національну свідомість українців, а тому вдалися до розчленування України як історично-географічної та політичної цілісності. Як відомо, Закарпаття ще у березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та «Трансністрія» — Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі області — Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Тернопільська, як «дистрикт Галичина» були включені до Генерал-губернаторства, створеного на території окупованої Польщі. З більшої частини українських земель було утворено т. зв. Рейхскомісаріат Україна зі столицею у Рівному. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового командування. Всі частини розділеної України були ізольовані одна від одної, спілкування між ними заборонялося.

На чолі Рейхскомісаріату Гітлер поставив безжального і жорстокого Е.Коха, україноненависницька політика котрого не знала меж. «Якщо я знайду українця, гідного сісти за один стіл зі мною, — заявляв цей фанатичний расист, — я звелю його негайно розстріляти».

На нараді окупаційних чиновників у Рівному він так сформулював цілі Німеччини щодо України: «Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає у Німеччини. Цю роботу слід проводити, не рахуючись із втратами». Подібне твердження відповідало ідеологічним засадам міністра окупованих східних територій А.Розенберга, який заявляв: «Розмноження слов'ян небажане... Освіта небезпечна. Цілком достатньо, якщо вони навчаться рахувати до 100... Кожна освічена людина — це наш майбутній ворог...» Свою «турботу» про українців висловлював і сам фюрер: «Знання сигналів дорожнього руху їм буде достатньо... Під свободою українці розуміють, що вони будуть митися тільки один раз на місяць замість двох разів».

Гітлерівці запровадили в Україні нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів смерті, 50 гетто, де фашисти замордували 5264 тис. чол. мирного населення (причому євреїв і циган майже поголовно) та військовополонених. До Німеччини вивезено на каторжні роботи 2 400 тис. осіб, передусім молоді. Значна частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб, травматизму.

Під час війни німці з властивою їм педантичністю і скрупульозністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, німецька адміністрація оголосила власністю Німеччини і нещадно експлуатувала. Цікаво, що здійснюваний фашистами економічний визиск де в чому нагадував господарювання комуністів, зокрема, було збережено колгоспну систему разом з трудоднями й адміністративним апаратом. Тим самим радянські колгоспи й радгоспи визнавалися найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства.