Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ (1939 — початок 1950-х років). Встановлення фашистського окупаційного режиму та народний опір йому

Україна в планах Німеччини

Немаловажне місце у своїх планах німецьке командування відводило здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними сировинними ресурсами. «Якщо ми хочемо володарювати в світі, то спершу повинні перемогти Росію», — безперестанку повторював А.Гітлер. І у своєму задумі особливу роль відводив Україні. «Якби Урал з його незліченними сировинними багатствами, Сибір з його лісами і Україна з неозорими полями стали власністю Німеччини, німці назавжди забули б, що таке злидні», — заявив він на з'їзді нацистської партії в 1936 р. Про винятково важливе місце України в завойовницьких планах нацистів фюрер підтвердив перед початком Другої світової війни: «Все, що я роблю, спрямовано проти Росії. Мені потрібна Україна!»

У переддень нападу на СРСР, 21 червня 1941 p., А.Гітлер довірчо писав італійському лідеру Б.Муссоліні: «Перш за все я сподіваюся, що нам вдасться забезпечити на тривалий час спільну продовольчу базу в Україні. Ця країна стане основним поставником тих ресурсів, які нам знадобляться в майбутньому».

Тепер точно встановлено, що відразу ж після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад А. Гітлер доручив розробити нові принципи німецької політики на Сході. 16 вересня 1942 р. вони були схвалені фюрером. «Ми завоювали неосяжні території на Сході з тим, — говорилося там, — щоб закріпитися тут на тисячоліття. Конкретно це означає: після перемоги німецької зброї на просторах від Карпат до Волги має розквітнути нова арійська імперія... Звичайно, програма перебудови світу такого грандіозного розмаху вимагатиме не лише гігантських фізичних зусиль, а насамперед — граничної твердості духу. Саме тому не міністерським чиновникам, а білявим бестіям із чорного корпусу СС фюрер довірив створення передумов великого переселення нордичної раси — вивільнення життєвого простору. Отож найвищим обов'язком кожного з нас на Сході віднині буде масове знелюднення завойованих територій. Ви повинні убивати якомога більше й ефективніше винищувати тутешніх унтер-меншів!»

Згодом фашисти прийняли конкретне рішення: для знелюднення територій до Уральського хребта в найстисліші строки знищити та депортувати в Сибір понад 30 мли населення Польщі та європейської частини СРСР.

Початок радянсько-німецької війни

22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина напала на СРСР (разом з нею у війну вступили її союзники: Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія). Її армія наступала у трьох напрямках: група «Північ» — на Ленінград, група «Центр» — на Мінськ і Смоленськ (з Москвою як подальшою ціллю), група «Південь» — на Житомир і Київ. На українському відтинку фронту радянсько-німецьке воєнне співвідношення було таким: в людях — 1:1,4, артилерії — 1,3:1, танках — 4,9:1, літаках — 2,4:1. Проте навіть за цих порівняно сприятливих обставин зупинити німців на радянському кордоні не вдалося. їх просування полегшувалося тим, що старі укріплені райони — т. зв. лінію Сталіна — у зв'язку з перенесенням після 1939 р. кордонів, ліквідували, а нову — «лінію Молотова» — не закінчили. За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат {німецькі бойові втрати в живій силі були в 10 разів меншими).

Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів: зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального — було складовано поблизу кордону {згадуваний вже В.Суворов мотивує це підготовкою Сталіна до нападу на Німеччину, який мав статися 15 липня 1941 pр. У результаті, за перший тиждень війни 30 % всіх запасів боєприпасів, 5,4 із 7,6 млн. гвинтівок, 191 із 240 тис. кулеметів, 50 % всіх запасів пального і продфуражу було або знищено, або захоплено противником.

До кінця 1941 р. ворог окупував майже всю Україну (за винятком східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловоградської областей). Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. Приклади серйозного спротиву фашистам були нечисленними. У перші дні наступу німецькі частини наразилися на відчайдушний опір на лінії Луцька — Бродів — Рівного — Дубни, де з 23 по 29 червня 1941 р. велися перші на Східному фронті танкові бої. Незважаючи на настирливі атаки, протягом 5 днів стримувала наступ ворога 41-ша стрілецька дивізія у районі Рави-Руської. Значний героїзм проявили й кинуті напризволяще оборонці прикордонних застав у Сокалі, Перемишлі, Володимирі-Волинському. Але, як правило, фашисти зосереджували у ключових точках потужні сили і за рахунок цього без якихось ускладнень проривали радянську оборону.

У зв'язку з нестачею зброї та боєприпасів, втрачених через недалекоглядну політику вищого державного керівництва, склалася ситуація, коли, за словами історика В.Короля, гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один з трьох червоноармійців, а інколи один — з п'яти. До того ж, солдатам на один день активних боїв видавали тільки півтори обойми патронів, по одній кулеметній стрічці, по чотири снаряди на гармату, чого було недостатньо навіть для відбиття однієї атаки ворога. В результаті багато підрозділів і частин Червоної армії потрапляли в оточення, а тому, як правило, змушені були гинути або здаватися у ворожий полон. Зокрема, на українській території сталося найбільше з усіх відомих воєнній історії оточень, коли у середині вересня 1941 р. під Києвом німецькі війська взяли в кільце 660 тис. чол., у т. ч. 60 тис. командирів, Південно-Західного фронту. Одною з причин катастрофи став наказ Сталіна, що вимагав «за будь-яку ціну» утримувати Київ і заборонив військам фронту відступити на лівий берег Дніпра. З оточення зуміли вирватися лише окремі загони. Командувач фронтом М.Кирпонос та група генералів загинули. Подібної поразки Червона армія зазнала наприкінці травня 1942 р. під Харковом, коли в німецький полон потрапили 240 тис. чол.

22 липня 1942 p., після захоплення німцями м. Свердловська на Ворошиловградщині (нині Луганщина), вся українська територія була остаточно окупована. Втрати Червоної армії тільки вбитими і полоненими склали близько 5 млн. чол., в той час як втрати німців — трохи більше 250 тис. Від радянської кадрової армії на той час залишилося всього 8 %. Очевидно, що якби територія СРСР обмежувалася лише її європейською частиною, то його поразка у 1941 р. була б неминучою. Але Радянському Союзові, як влучно підмітив Я.Грицак, пощастило на природних союзників. По-перше його рятували великі простори — Червоній армії було куди відступати. Наявність великого тилу у східній частині СРСР дозволила, до того ж, евакуювати туди військове виробництво. По-друге, радянське керівництво скористалося з величезного людського потенціалу, який, як гарматне м'ясо, кидали під наступаючі німецькі танки. Та й, зрештою, зимою 1941/42 pp. допомогли тріскучі морози.