УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ (1939 — початок 1950-х років). Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 — червень 1941 pp.)

«Радянизація» Західної України

Намагаючись надати своїм діям на західноукраїнських землях легітимного характеру, радянське керівництво організувало" там вибори до т. зв. Народних Зборів Західної України, які відбувалися, зрозуміло, на безальтернативній основі, під контролем та за безпосередньої участі радянських військ, органів влади та спецслужб. Зібравшись 26 — 28 жовтня 1939 р. у Львові, новообрані Народні Збори прийняли декларацію про встановлення радянської влади на території Західної України та возз'єднання з УРСР. Вже 1 листопада Верховна Рада СРСР «задовольнила» їх прохання.

Чи не найсерйознішим випробуванням для населення новоприєднаних територій була т. зв. «радянизація» — запровадження нових радянських порядків. На перших порах вона відбувалася за співчуття і навіть за підтримки місцевого українського населення, яке зазнало чимало лиха від польської та румунської окупації. Заходи радянизації включали в себе конфіскацію поміщицьких земель та частковий розподіл її між безземельними та малоземельними селянами, націоналізацію промисловості, торгівлі і банків, введення 8-годинного робочого дня, розвиток медичного обслуговування, обмеження безробіття, розподіл серед міської бідноти житла, націоналізованого,після втечі польських чиновників та підприємців тощо. До соціально-економічних змін додалися культурно-освітні: повсюдне запровадження української мови, збільшення кількості українських шкіл та вузів, преси, завезення зі східних областей великої кількості книг українською мовою тощо.

Проте, підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю місцеве життя, радянська адміністрація, основу якої складали «перевірені кадри» зі Східної України або Росії (здебільшого росіяни за походженням) почала виявляти свою істинну сутність. Вона побоювалася поширення національно-визвольних ідей із Західної України на УРСР, а тому взялася за нещадну руйнацію культурно-освітніх, громадсько-політичних, економічних осередків та місцевих традицій, які формувалися протягом тривалого часу і з якими мусили рахуватися навіть попередні окупаційні режими. В результаті, припинили своє існування не лише політичні партії (звичайно, за винятком більшовицької), а й усі інші інституції неполітичного характеру, що раніше діяли в Західній Україні. Така доля спіткала навіть товариство «Просвіта», яке за свою понад 70-річну історію чимало зробило для українського національного відродження. Була ліквідована вільна українська преса, зокрема, замість 83 українських газет часів польської окупації, почали виходити 6 нових, цілком підпорядкованих радянській адміністрації. Аналогічним було становище на Буковині та в Бессарабії, де виходили лише 2 газети. Всеохопною стала політична цензура, без дозволу якої неможливим був вихід газет, журналів, книжок. У всіх школах запроваджувалося обов'язкове вивчення російської мови. Почалися гоніння на Українську греко-католицьку церкву, яка користувалася в народі особливим довір'ям та авторитетом. Запанувала сувора уніфікація думки. Підривалися моральні засади молодого покоління.