МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ. Становище української культури

Театр

За важких умов на поч. XX ст. тривала діяльність українського театру в Східній Україні. Численні українські трупи, переслідувані утисками і свавіллям царської адміністрації, гнані матеріальними нестатками мандрували по всій Україні і просторах Російської імперії позбавлені змоги десь зупинитися на постійну роботу. Саме тому в репертуарі багатьох українських труп переважали низькопробні водевілі, розраховані на невибагливих глядачів. Передові діячі українського театрального мистецтва і літератури рішуче боролися проти занепадництва, халтури й ремісництва на театральній сцені

У період революції 1905-1907 pp. зростає громадське значення театру як трибуни для пропаганди передових ідей. Нерідко театральні вистави перетворювалися на антиурядові демонстрації і маніфести. Тимчасове послаблення в роки революції обмежень щодо українського друкованого слова і театру створило сприятливіші умови для розвитку українського театрального мистецтва. Важливим завоюванням передової громадськості був перший стаціонарний український театр, який організував 1907 р. М.Садовський у Києві. Згодом М.Заньковецька і П.Саксаганський взялись організовувати Український художній театр на зразок Московського художнього театру. Але завадили брак коштів і війна.

Провідне місце в театральному житті України на поч. XX ст. займали колективи акторів, які очолювали корифеї української сцени П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.Садовський. Періодом найвищого творчого піднесення трупи П.Саксаганського—І.Карпенка-Карого були 1900 — 1903 pp., коли в ній об'єдналося блискуче сузір'я видатних майстрів української сцени — М.Кропивницький, М.Садовський, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий та М.Заньковецька. У репертуарі трупи тоді було близько 60 п'єс — кращі зразки української класичної драматургії.

У 1901 — 1905 pp. трупа поставила п'єси «Хазяїн», «Житейське море», «Суєта» І.Карпенка-Карого, «Супротивні течії», «Нашєствіє варваров», «Конон Блискавиченко» М.Кропивницького, «Украдене щастя» І.Франка, «Лісова квітка» Л.Яновської, оперу Б.Підгорецького «Купальна іскра». Особливий успіх випав на долю вистави за комедією І.Карпенка-Карого «Суєта», яку в жовтні 1907 р. показали 150-й раз — явище небачене для тогочасного українського театру. Цей успіх забезпечили тематична новизна твору і висока мистецька досконалість виконавців.

- Діяльну участь у творенні українського театрального мистецтва брали визначні майстри сцени Г.Затиркевич-Карпинська, Л.Ліницька, Г.Борисоглібська, Ф.Левицький, І.Замичковський, І.Мар'яненко, а також вихованці класичної театральної школи митці молодшого покоління О.Курбас, Г.Юра, Є.Коханенко, А.Бучма, Д.Козачківський, Б.Романицький та багато ін. З ро-сійської сцени на українську перейшли відомі режисери О.Загоров, О.Смірнов, О.Іскандер, Б.Кржевецький.

Помітною подією в історії української культури був «Молодий театр», який заснував у 1917 р. й очолив Лесь Курбас. Усе було незвичне в організації цього театру: і те, що він об'єднував акторів із закінченою театральною освітою, і те, що з самого початку було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера. Навесні 1919 р. цей колектив, який складався в основному з молодих митців, злився з театром ім. Т.Шевченка. Однією з кращих вистав об'єднаного колективу була інсценізація поеми великого Кобзаря «Гайдамаки» (автор інсценізації та постановник — Л.Курбас). На сцені цього театру виросли такі видатні українські митці, як художник А.Петрицький, актори Г.Юра, В.Чистякова, В.Василько, О.Ватуля, П.Самійленко, П. Долина та ін.

На початку XX ст. пожвавилося театральне життя в Західній Україні. Продовжував діяльність театр «Руської бесіди». Завдяки провідним акторам А.Осиповичеві, І.Рубчаку, К.Рубчаковій, В.Юрчаку, а також режисеру І.Стаднику театр залишався на високому професійному рівні. У його репертуарі були кращі зразки вітчизняної і зарубіжної драматургії. Театр здійснив постановку «Хазяїна» І.Карпенка-Карого, «Украденого щастя» І.Франка, «Запорожця за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, «Катерини» М.Аркаса, а також «Проданої нареченої» Б.Сметани, «Урієля Акости» П.Гуцкова, «Сільської честі» Б.Масканьї.

Міцніли зв'язки західноукраїнського театру з театром Наддніпрянської України. 1905 р. до Львова приїхав К.Садовський, який запросив працювати тут зірку української сцени М.Заньковєцьку й згуртував колектив інших талановитих акторів. Побачили світло рампи постановки української народної драми «Бурлаки», п'єси І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля», «Суєта», «Хазяїн», «Сто тисяч», кращі драматичні твори М.Старицького, О.Островського. Значно зросла майстерність акторів і режисерів. Чимало їх стали незабаром відомими діячами українського театру.