МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ. Становище української культури

Наука

Всіляко перешкоджаючи прагненню народних мас до знань, царський уряд не міг зупинити розвитку науки і техніки. З українського народу вийшло багато талановитих вчених, які збагатили не тільки вітчизняну, а й світову науку. Значних успіхів досягли вчені України в розвитку природничих наук. У Харківському, а з 1902 р. в Київському університетах плідно працював у галузі математики професор Д.Граве — засновник Київської алгебраїчної школи, яка досліджу вала найважливіший розділ алгебри — теорію груп. У Харківському університеті великий внесок у розвитої, математики зробили професори, академіки В.Стеклоп, Д.Синцов, С.Бернштейн. Для розвитку фізики і радіо фізики багато зробив професор Харківського університету Д.Рожанський. Він став основоположником Харківської школи радіофізики.

Розробкою проблем молекулярної фізики і термодинаміки, зокрема теорії флуктуації, броунівського руху, у Львівському університеті займався М.Смолуховський. Своїми працями він створив основу для молекулярно-кінетичного обгрунтування другого начала термодинаміки.

Низку цінних праць з органічної хімії створив професор Київського університету С.Реформатський. Вагомих результатів у фізичній хімії досягнув учень М.Бекетова, професор Харківського університету І.Осипов. У Львівському університеті питання загальної і фармацевтичної хімії вивчав засновник наукової школи хіміків у Львові Б.Радзішевський. Дослідження з фізичної хімії тут проводили С.Толочко, В.Кемула.

Вагомим був внесок українських вчених у біологію і медицину. Розвиток генетики в Україні пов'язаний з іменами Л.Симирснка та М.Кащенка, які селекціонували та гібридизували рослини. Цінні праці професора Київського університету К.Пуріевича з хімічної фізіології рослин, зокрема процесів дихання і фотосинтезу. Визначним ботаніком-морфологом був В.Арнольді — засновник Харківської школи альгологів. Великий внесок зробили епідеміологи і мікробіологи М.Гамалія, Д.Заболотний, патологоанатом і бактеріолог В.Високович та інші для подолання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо. Борючись проти епідемій, вони брали участь в експедиціях до Індії, Китаю, Аравії, інших країн Сходу.

На поч. XX ст. Україна зайняла провідне місце в Російській імперії з розвитку повітроплавання. 1908 р. в Одесі створили перший у Росії аероклуб. Його члени С.Уточкін і С.Єфремов у 1910 р. в Одесі здійснили перші в Росії польоти на літаку. У Києві збудували літаки й дирижаблі. Російський військовий льотчик П.Нестеров — член Київського товариства повітроплавання — 27 серпня 1913 р. над Сирецьким аеродромом у Києві вперше продемонстрував низку складних фігур вищого пілотажу, зокрема «мертву петлю».

У центрі пильної уваги українського громадянства постійно перебували суспільні науки, покликані дати відповіді на актуальні питання суспільно-політичного життя. На поч. XX ст. продовжувала працювати історик О.Єфименко, яка, зокрема, написала один з перших синтетичних курсів — «Історія українського народу» (1906). Значний внесок у розвиток історичної науки в Україні зробили В.Іконников, Д.Багалій, В.Барвінський. Неперевершеним істориком запорозького козацтва був Д.Яворницький. Закінчивши в 1881 р. історико-філологічний факультет Харківського університету, Д.Яворницький протягом усього життя невтомно збирав писемні та матеріальні пам'ятки з життя Запорізької Січі, створив музей старожитностей Катеринославської губернії, для якого надбав 85 тис. експонатів, написав численні праці з історії, археології, фольклору, етнографії, мистецтва, літератури. Переважна більшість цих праць присвячена історії запорізького козацтва.

Ученим із світовим іменем на поч. XX ст. став М.Грушевський. Закінчивши історико-філологічний факультет Київського університету і захистивши магістерську дисертацію «Барське староство», М.Грушевський у 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії Львівського університету, де почав читати лекційний курс української історії. З 1894 р. став головою Наукового товариства імені Т.Шевченка, редагував його «Записки». 1907 р. очолив Українське наукове товариство в Києві. 1914 p., з початком Першої світової війни, царський уряд заслав М. Гру шевського до Симбірська, а потім до Казані. У 1916 р. він переїхав до Москви. Навіть в умовах заслання не припиняв наукової роботи. Серед праць М. Гру шевського найбільшою є одинадцятитомна "Історія України-Руси", що охоплює період до 1663 p..Праці М. Гру шевського відзначаються багатою джерельною базою. У них широко використані документальні мате ріали з архівів Москви, Києва, Львова, Варшави, Австрії. Угорщини, Швеції. М.Грушевський був одним з керівників багатотомного видання «Джерел до історії України Русі», у якому зібрано й опубліковано багато цінних історичних документів епохи феодалізму.

Всесвітньовідомий вчений, автор майже 2 тис. наукових праць вийшов на міжнародну арену як один і І найвизначніших політичних діячів України. Та після загадкової смерті був безпідставно звинувачений у найтяжчих гріхах. Впродовж багатьох десятиріч в умовах радянського тоталітаризму М.Грушевського характеризували епітетами «буржуазний націоналіст», «сепаратист», «контрреволюціонер» і т. ін. Його славнозвісну «Історію України-Руси», як і всі інші праці, було вилучено з наукового обігу. Небезпечно було навіть згадувати про них. Тепер, на щастя, багатюща наукова спадщина М.Грушевського повертається до нас.

Видатним діячем української історіографії був І. Франко. Він написав понад 100 праць з історії, серед яких найбільш важливі монографії і статті: «Хмельниччина 1648—1649 pp. у сучасних віршах» (1898), «Що таке поступ» (1903), «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Панщина та її скасоване в 1848 р. в Галичині» (1913) та ін.

Плідною була робота українських вчених і в інших гуманітарних науках. І.Франко, В.Гнатюк, О.Роздольський та ін. розгорнули дослідження з українського фольклору й етнографії. І.Франко опублікував збірку «Галицько-руських народних приповідок», «Студії над українськими народними піснями». В.Гнатюк видав фольклористичні збірники «Коломийки», «Гаївки», «Колядки і щедрівки», «Українські народні байки» та ін., був редактором «Етнографічного збірника» НТШ (усього до 1916 р. вийшло 36 його томів). Низку важливих праць з українського фольклору, мовознавства й літератури написав видатний учений-філолог, сходознавець, історик А.Кримський. Значною подією в розвитку українського мовознавства було видання в 1909 р. «Українсько-російського словника» В.Дубровського та в 1907— 1909 pp. «Словаря української мови» за редакцією Б.Грінченка. Дослідженнями з історії української літератури, українського, російського і польського театрів, української народної поезії займався професор Київського університету В.Перетц. Йому належать праці «Історико-літературні дослідження і матеріали», «Нариси старовинної малоруської поезії» та ін. Учнем В.Перетца був І.Огієнко — дослідник скарбів рідної культури, автор перекладів численних богослужбових книг і повного перекладу Біблії українською мовою, вчитель і професор, організатор культурно-освітнього церковного життя, церковний ієрарх.

Багатогранну дослідницьку діяльність проводили наукові товариства, які діяли в Україні на поч. XX ст. Завдяки зусиллям М.Грушевського, який з 1897 р. очолював Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові, воно перетворилося в першу новітню академію наук. Товариство згуртувало навколо себе визначні сили: І.Франко, В.Гнатюк, О. і Ф.Колесси, К.Студинський, І.Раковський, до яких незабаром приєдналися молоді науковці, учні М.Грушевського — С.Томашівський, М.Кордуба, В.Гарасимчук, І.Джиджора, І.Крип'якевич, І.Кривенький та ін. Поряд з ними працювали вчені з підросійської частини України. Розквіт діяльності товариства припав на останні роки перед Першою світовою війною Крім суспільствознавства, вчені НТШ мали великі успіхи в галузях інших фундаментальних наук.

Багатий досвід діяльності НТШ М. Гру шевський використав, ставши в 1907 р. ініціатором створення та керівником Українського наукового товариства в Києві. Завдання товариства, як було підкреслено в його статуті, полягало «в розробці і популяризації українською мовою різних галузей наук». Київські науковці видавали «Записки Українського наукового товариства в Києві» (у 1908— 1918pp. вийшло 18 томів), «Збірники природничо-технічної секції» (г/ 1910 — 1918 pp. видано 4 книги) та ін. Поряд із науковими дослідженнями товариство випустило чимало популярних видань.

Великим досягненням української культури стало відкриття 24 листопада 1918 р. Української Академії наук. Спочатку вона складалася з трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного та соціально-економічного. Першими дійсними членами УАН були Д.Багалій, К.Воблий, В.Гнатюк, М.Кащенко, В.Кістяківський, А.Кримський, В.Липський, А.Лобода, В.Перетц, М.Птуха, М.Сумцов, А.Тутковський, О.Фомін та ін. Першим її президентом став видатний український вчений В.Вернадський.