Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ. Українські землі в умовах насадження комуністичного режиму та втягнення до складу СРСР

Створення СРСР

Поряд зі змінами в економічній сфері, більшовики змушені були рахуватися з українським рухом, що значно зміцнів за роки національно-визвольних змагань. Але їхні поступки українцям, як правило, мали декларативний характер. Зокрема, проголошуючи на словах відданість принципу самовизначення націй та «визнання самостійності УСРР», російське керівництво на чолі з В.Леніним насправді прагнуло міцніше прив'язати Україну до Москви. Вже влітку 1919 р. більшовики втягнули її у т. зв. воєнно-політичний союз радянських республік, за яким створювалася єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком у цьому напрямі стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. За ним Радянська Україна фактично була позбавлена ознак реального суверенітету, передавши в союзне, а насправді — московське підпорядкування армію і флот, управління економікою і зовнішньою торгівлею, фінанси, можливість розпоряджатися трудовими ресурсами, шляхами і навіть засобами зв'язку.

Ще більше зросла залежність України від російського центру, коли 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад РСФРР, УСРР, БСРР і Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія) ухвалив у Москві декларацію і договір про створення СРСР. Єдине, чого вдалося добитися національним республікам — це уникнути сталінської моделі об'єднання, яка передбачала включення їх на правах автономій до складу Російської Федерації. За основу державного союзу було взято ленінський федеративний принцип, що формально надавав суб'єктам об'єднання однакового статусу. В.Ленін не був противником централізації, але розумів, що негайне створення відверто централізованої держави за образом і подобою Російської імперії негативно вплине на перспективи «світової соціалістичної революції». Однак, як показало майбутнє, створення СРСР все ж ґрунтувалося на принципі імперського централізму. Союзний договір передбачав: 1) український радянський уряд на території республіки теоретично мав юрисдикцію над сільським господарством, внутрішніми справами, правосуддям, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; 2) із союзним урядом український уряд ділився владою в питаннях виробництва продуктів харчування, робочої сили, фінансів, народного господарства та інспекції; 3) у виключній компетенції союзного уряду залишилися зовнішні зносини, армія, флот, зовнішня торгівля, зв'язок, транспорт.

За Конституцією СРСР 1924 р. Україна мала формальне право на вихід із союзу, але лише за дозволом компартії. Пізніше Сталін визнавав: «За бажанням республіки можуть вийти з СРСР. Та в кожній з них на те й існує компартія, щоб вони цього ніколи не побажали».

Легітимність договору про створення СРСР є сумнівною, оскільки всі рішення приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум, ніхто й не згадував. Крім того, дехто з дослідників стверджує, що навіть з погляду радянського права при утворенні союзної держави було допущено серйозні порушення. Так, історик Я. Дашкевич, проаналізувавши союзний договір 1922 p., прийшов до таких висновків: 1) Радянський Союз як тоталітарна держава був утворений з допомогою брутальної сили, яка на самому початку свого виникнення навіть не дбала про те, щоб своє терористичне існування і правовий нігілізм маскувати юридичними формулами; 2) Україна, приступаючи до союзного договору 1922 р. як нібито окрема соціалістична держава, вже в той час була в становищі колонії, що було закріплено де-юре двома роками раніше російсько-українським союзним договором 1920 p.; 3) так званий союзний договір 1922 р. ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв ні формально, ні фактично.

Жорстока централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму, вела до обмеження і так незначних прав республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. Проте сам факт існування та визнання Української Соціалістичної Радянської Республіки з чітко окресленою територією, власними адміністрацією, центром, апаратом, із можливістю розвивати культуру, мову, літературу створював певні передумови для національно-культурного відродження українського народу.