Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ. Українські землі в умовах насадження комуністичного режиму та втягнення до складу СРСР

Встановлення більшовицької влади

Встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кін. 1917 по квітень 1918 p., a 2-й — з кін. 1918 по вересень 1919 р. Після поразки наприкінці літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л.Троцький зазначав: «Ні для кого не є секретом, що зовсім не Денікін змусив нас покинути межі України, а грандіозне повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, «чрезвичайку», продовольчі загони, комісарів і євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах». Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед — насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося патріотичною риторикою на кшталт: «Знову постає з мертвих вільна і незалежна Українська соціалістична радянська республіка» та запевненнями про припинення колективізації і реквізицій. Проте було б наївним вважати, що саме ці облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі продовжували забирати в селян зерно, правда, стверджуючи, що воно «не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної армії, що вигнала Денікіна з України». Згаданий вже Л.Троцький наприкінці 1920 р. відкрито стверджував: «Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і червоної армії». Про це ж свідчать і слова X.Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий цинічно, але правдиво визнавав, що боротьбу за Україну веде виключно російський пролетаріат в Україні і російська радянська влада. Ще влучніше висловився головнокомандувач Східним фронтом в Україні полковник Муравйов, заявивши в кін. січня 1918 p.: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де її встановлюємо, всеціло підтримуємо її силою цих багнетів». Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920 р. нараховувала майже 3,5 млн. солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці, за словами Я.Грицака, воліли розмовляти з більшовиками крізь приціл рушниці. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія Н.Махна контролювала окремі регіони в центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони, які налічували від 20 до 500 чол. В кожному. Деякі з них проіснували аж до кін. 1920-х років. |

Що ж собою являла більшовицька влада в Україні? Згідно з офіційними даними партійного перепису КП(б)У, у 1918 р. ця організація мала у своїх лавах тільки 3 % членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У лише 130 вважали себе українцями. У 1925 р. КП(б)У нараховувала вже 101 852 члени, але й тепер українці в ній становили меншість — всього 36,9 %. Враховуючи той факт, що керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу.

Прагнення більшовицької Росії будь-що завоювати Україну пояснював Л.Троцький: «Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря — Росія існувати не може». Особливо гострою була хлібна проблема. У телеграмі до Антонова-Овсієнка та Орджонікідзе в Харків від 15 січня 1918 р. російський керівник В.Ульянов-Ленін благав: «Ради бога, вживайте НАЙБІЛЬШ енергійних і революційних заходів для відправлення хліба, хліба, хліба! Інакше Пітер може сконати... Повідомляти щодня. Ради бога». І заходи вживалися. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 р. щоденно з України в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством, з 1 березня — по 300, а з 1 квітня — по 400 вагонів. Проте цього було замало. Трохи згодом більшовицький вождь уже прямо закликає своїх підданих до загарбання України: «Безглуздям було б голодувати, гинути в Пітері, коли можна відвоювати хліб і вугілля». Якогось дискомфорту від того, що Україна в той час була незалежною державою, Ленін, очевидно, не відчував, сповідуючи принцип «мета виправдовує засоби».