Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 років. Встановлення влади Директорії: відродження та занепад УНР

Кінцевий етап визвольних змагань

Внаслідок конфлікту між Головним отаманом С.Петлюрою і генералом А.Денікіним, почалися відхід і розвал української армії. Оточена з усіх боків ворогами, знесилена голодом і тифом, вона опинилася в жахливому становищі. Тільки в Жмеринці та її околицях від голоду й тифу загинуло 10 тис. галичан. 6 листопада 1919 р. командувач УГА Мирон Тарнавський під тиском розпачливих обставин, щоб захистити хворих стрільців від неминучої загибелі, підписав пакт із генералом Денікіним про перехід армії під його командування за умови неучасті у воєнних операціях проти військ Петлюри та надання їй відпочинку.

Отже, наприкінці листопада 1919 р. армія й уряд УНР опинилися в оточенні більшовиків, поляків і денікінців. На нараді в Чорториї 4 грудня 1919 р. було вирішено припинити війну регулярною армією і вдатися до тактики партизанської боротьби. Із 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920 р. Наддніпрянська армія здійснила перший Зимовий похід — по тилах спочатку А.Денікіна, потім більшовиків. Воїни-наддніпрянці пройшли з боями Правобережну Україну, поширивши бойові дії і на Лівобережжя. Вони завдали кілька поразок білогвардійським військам, зруйнували їх комунікації. У кінці березня 1920 р. армія УНР отримала наказ рухатися до польського фронту.

Удари армії УНР, завдані білогвардійцям, полегшили більшовикам остаточний розгром денікінців. Денікінці залишили Україну і вирушили до Ростова-на-Дону.

7 листопада 1919 р. почався наступ більшовиків на Україну. 16 грудня 1919 р. вони втретє зайняли Київ і до сер. лютого 1920 p., витіснивши війська А.Денікіна, оволоділи Україною. Частини УГА знову опинившись у безвихідній ситуації — Денікіна було розбито, зворотна дорога до Петлюри закрита, а Румунія відмовила їм у притулку — у лютому 1920 р. перейшли на бік більшовиків і отримали назву ЧУГА.

Тим часом українська дипломатична місія у Варшаві (А.Лівицький і С.Петлюра) продовжувала переговори з поляками. 22 квітня 1920 р. було підписано т. зв. Варшавський договір, який передбачав: 1) визнання польським урядом незалежності Української Народної Республіки та Директорії УНР на чолі з Головним отаманом С.Петлюрою як верховної влади в державі; 2) встановлення українсько-польського кордону, за яким Польща отримувала Галичину, Західну Волинь, частину Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини; 3) зобов'язання Польщі не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України; 4) гарантування національно-культурних прав українського населення в Польщі і польського — в Україні.

Складовою Варшавського договору була українсько-польська військова конвенція, яка передбачала початок спільних військових дій проти більшовиків на території України. У результаті почався польсько-український наступ на більшовиків. Поруч із польською армією діяли дві українські дивізії і армія, яка повернулася із Зимового походу. Вже 7 травня 1920 р. дивізія М.Безручка разом з польськими частинами увійшла до Києва. Однак ці початкові успіхи перекреслив контрнаступ більшовицької армії С.Будьонного, яка протягом червня - серпня здобула територію до Збруча, після чого зайняла велику частину Галичини й Волині та через Замостя розпочала наступ на Варшаву. Після розгрому більшовиків під Варшавою (15 вересня 1920 р.) почався черговий наступ польсько-українських армій, які, відтіснивши більшовицькі загони, дійшли на Поділлі до лінії Яруга над Дністром — Шар-город — Бар — Літин. Ці операції були припинені після підписання 18 жовтня 1920 р. польсько-радянського перемир'я. Армія УНР — 23 тис. бійців — сама продовжувала боротьбу до 21 жовтня 1920 p., коли під тиском переважаючих більшовицьких військ мусила перейти за Збруч на територію Польської держави, де була інтернована. Перестала існувати й УГА, яка наприкін. квітня 1920 p., скориставшись наступом українсько-польського війська проти більшовиків, покинула останніх у надії пристати до українського війська і боротися за українську самостійність. Проте вояки УГА були оточені поляками, роззброєні й заслані до спеціальних таборів. Значну частину галичан, що залишилися в Червоній армії, незабаром було репресовано більшовиками.

Однак збройна боротьба проти радянської влади в Україні не припинялась. Український повстанський рух у жовтні 1920 р. охоплював 6л. 40 тис. чол. і завдавав відчутної шкоди більшовицькому режимові. Але страшна посуха 1921 р. та її наслідок — голод — підірвали спротив українського народу.

Для його підтримки з числа добровольців армії У HP, інтернованих у Польщі, було організовано партизанський рейд за участю 1500 вояків — відомий в історії як другий Зимовий похід. Він почався в ніч з 3 на 4 листопада 1921 р. Було створено три повстанські групи: Волинську, яку очолював Ю.Тютюнник, Подільську (М.Палій) і Бессарабську (А.Гуляй-Туленко). Остання через різні перешкоди не змогла прорватися з Румунії в Україну. Група Палія пройшла з боями Проскурівський та Лєтичівський повіти, дійшла до Малина й Бородянки, згодом вирушила на схід від Радомишля, пробралася через любарські та заславські ліси і 29 листопада 1921 p., перейшовши польський кордон, повернулася назад. Група Ю.Тютюнника попрямувала на Коростень, який захопила з великими трофеями. Та 14 листопада 1921 р. повстанців оточила і розбила червона кавалерія. Частина вояків повернулася до Польщі. А 359 бійців більшовики розстріляли 21 листопада 1921 р. у м. Базар після того, як жоден не захотів «каятися».