Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 років. Встановлення влади Директорії: відродження та занепад УНР

Програма революційних перетворень

Директорія відмінила декрети гетьманського уряду, арештувала кількох гетьманських міністрів. Інші виїхали за кордон або перейшли в підпілля. Було звільнено з роботи чимало державних службовців. У державних установах заборонено вживати російську мову. Військові полонені — захисники поваленого гетьманату опинились у в'язницях. 26 грудня 1918 р. Директорія призначила Кабінет міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. До нього входили представники українських соціалістичних партій. Від національних меншим був тільки міністр єврейських справ. Програму діяльності нової влади було сформульовано в Декларації, виданій 26 грудня 1918 р. Одне з основних положень цього документа — обіцянка експропріювати державні, церковні й великі приватні землеволодіння і перерозподілити їх серед селян. Відзначалось, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а великі промисловці та землевласники будучі, позбавлені виборчих прав. Місцева влада мала належати трудовим радам селян, робітників і трудової інтелігенції. Перед Директорією стояли складні завдання внутрішньої політики: впровадження демократичних свобод, 8-годинного робочого дня, передання землі трудовому селянству та ін. Своєрідний парламент — Трудовий Конгрес мав формуватися з депутатів від селян, робітників, трудової інтелігенції, а також залізничників та поштовиків.

Із самого початку воєнно-політичне становище Директорії було критичним. На заході стояли польські війська, на сході та півночі — радянські, на південному сході — російські білогвардійці А.Денікіна, на півдні — в районі Одеси, Миколаєва, Херсона — французькі інтервенціоналісти. В уряді Директорії не було єдності. В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал виступали за союз із Радянською Росією в боротьбі проти Антанти. С.Петлюра та група, яка його підтримувала, шукали порозуміння з Антантою у протистоянні більшовикам. Не було спільної політичної лінії і в боротьбі за українську державність. Помірковані соціалісти уявляли нову владу у формі парламентської демократії, а ліві радикали домагалися українського різновиду системи рад. Подібною була ситуація і в питаннях соціальної політики.

Директорія була лише номінальною владою. Звузилась її соціальна база. Чисельність армії зі 100 тис. чол. перед наступом на Київ у середині січня 1919 р. скоротилася до 21 тис. в результаті переходу багатьох отаманів із своїми загонами до більшовиків та проголошення політичного нейтралітету іншими загонами. Директорія стала політичною ширмою для діяльності різного роду пройдисвітів, що видавали себе за отаманів, підлеглих С.Петлюрі як Головному отаманові.