Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 років. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського

Переворот 29 квітня

29 квітня 1918 p., удень, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві, у приміщенні цирку Крутикова, зібрався з'їзд хліборобів-землевласників, на який прибуло близько 8 тис. учасників — в основному представників заможного селянства. Його делегати в промовах різко критикували політику Центральної Ради, зокрема аграрну, вимагали відновлення приватної власності на землю та встановлення в Україні міцної державної влади. Учасники з'їзду одноголосно обрали гетьманом України Павла Скоропадського — великого землевласника, нащадка старовинного козацького роду на Полтавщині, колишнього ад'ютанта російського монарха Миколи II, авторитетного царського генерала. Популярності П.Скоропадського серед української громадськості сприяло те, що він першим з-поміж генералів царської армії влітку 1917 р. українізував свій кінний корпус, а через кілька місяців був обраний військовим отаманом Українського вільного козацтва.

Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже, на загальну думку, Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, її необхідно було замінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування німецьких окупаційних військ, яке не бачило в Центральній Раді силу, спроможну виконати договірні зобов'язання, передбачені Брестським миром, зокрема поставити Німеччині значну кількість продовольства в обмін на воєнну допомогу.

Німецька військова адміністрація вирішила встановити в Україні новий політичний режим у формі диктатури. На роль диктатора були намічені багатий землевласник Є.Чикаленко та генерал П.Скоропадський. На нараді 24 квітня 1918 р. в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала В.Тренера, який мав величезну реальну силу, перевагу було остаточно надано П.Скоропадському. Українська народна громада, яка виступала проти Центральної Ради, погодилася на умови німецького військового командування. Головними з них були: визнання Брестського договору, розпуск Центральної Ради, перенесення дати скликання Установчих зборів до «повного заспокоєння» України, відповідальність перед польовими судами осіб, які виступали проти німецької окупації, впровадження вільної торгівлі, відновлення права приватної власності на землю, оплата Німеччині за воєнну допомогу. За цих умов німці погоджувалися на державний переворот в Україні, у якому вони не збиралися брати безпосередньої участі. Генерал В.Гренер заявив, що німецька військова адміністрація підтримає українського гетьмана лише після того, як його буде обрано. Ці домовленості між представниками українського громадянства та німецьким окупаційним командуванням визначили майбутню політику нової державної влади.

Протягом 29 квітня 1918 р. прихильники державного перевороту майже без кровопролиття оволоділи всіма державними установами. Гетьманська влада розпочала діяльність, долаючи великі труднощі. Очоливши Українську державу, генерал П.Скоропадський поставив перед собою завдання відновити у країні порядок, зміцнити її міжнародні позиції, подолати хаос у економіці. Для цього йому було надано широкі повноваження — право видавати закони, призначати уряд, керувати зовнішньою політикою та військовими справами, бути верховним суддею. Це, по суті, означало наділення «ясновельможного пана гетьмана» (так було прийнято величати П.Скоропадського) диктаторською владою.