Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-1921 років. Центральна Рада: становлення національної державності

Боротьба за автономію України

У той час скрізь по Україні вирували віча, з'їзди, збори. Широкої підтримки набули гасла українізації школи, суду, управління, транспорту. Головною вимогою маніфестантів було надання Україні автономії. 22 березня 1917 р. Центральна Рада звернулася з відозвою «До українського народу», у якій закликала селян, робітників, солдатів, городян, інтелігенцію, духівництво зберігати спокій, обирати своїх людей на всі посади, збирати кошти в український національний фонд, творити нове вільне життя. І справді, національне життя п Україні значно активізувалося. Відроджувалися старі й виникали нові політичні організації та партії, відкривалися українські клуби, товариства, відбувалися різноманітні збори. Відновила діяльність «Просвіта», знову почала виходити газета «Нова Рада».

Важливою подією українського життя стала національна маніфестація, що відбулася в Києві 1 квітня 1917 р. Сто тисяч учасників — солдатів, робітників, студентів, учнів — йшли під українськими національними прапорами. На Софіївському майдані відбулося грандіозне віче, учасники якого прийняли резолюцію про підтримку Тимчасового уряду, а також вимагали широкої автономії України в складі демократичної Російської держави та скликання Установчих зборів. Транспарантів з гаслами «Хай живе самостійна Україна з гетьманом на чолі» було близько 10, проте вони загубилися серед 300, які вимагали автономії України. Проти самостійності України тоді рішуче виступав М. Гру-шевський. В одній із брошур він писав: «Українці не мають заміру одривати Україну від Росії, вони хочуть задержатися в добровільній і свобідній зв'язі з нею».

Оглядом сил українства, засобом його дальшої організації став Український національний конгрес, який проходив у Києві 19 — 22 квітня 1917 р. У його роботі взяли участь близько 1500 чол., які представляли всі губернії України, а також Петроград, Москву, Крим, Кубань, Холмщину. Отже, конгрес був справді всеукраїнським. У прийнятій резолюції його учасники вимагали автономії України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізації адміністративних, господарських органів й культурного життя. Делегати конгресу величезною більшістю голосів переобрали головою Центральної Ради М.Грушевського, а його заступниками обрали С.Єфремова та В.Винниченка. Конгрес ще вище підніс авторитет Центральної Ради, визнавши її представницьким, законодавчим органом України. Таким чином було зроблено новий крок у відродженні нації на шляху її державотворення. Центральна Рада обрала виконавчий комітет, який згодом отримав назву Мала Рада, на місцях почали виникати підлеглі їй губернські, міські, повітові українські ради. [Керівники Центральної Ради використали патріотичне піднесення українського народу, підтримавши його віковічні прагнення до волі. Проте задовольнити вимоги політичної автономії України ні Тимчасовий уряд, ні російська демократія (Петроградська рада) не поспішали. Крім того, проти рішень Українського національного конгресу ополчилися російські консерватори Києва і, особливо, півдня України. На словах вони визнавали право українців на автономію, на українську школу тощо, та фактично виступали проти них. Посипалися протести в Петроград, заяви і протести на місцях.

Тільки спираючись на реальну силу, розширивши свою соціальну базу, Центральна Рада могла вступати в переговори з Тимчасовим урядом з надією на успіх. Діяльність Ради підтримали скликані в Києві в травні 1917 р. Всеукраїнські військовий, селянський, робітничий з'їзди.

Незважаючи на заборону Тимчасового уряду, почалася українізація військових частин, де переважали українці. На Київському етапному пункті 3000 солдатів-українців утворили окремий полк, який назвали Першим полком ім. Б.Хмельницького. Перший Всеукраїнський військовий з'їзд назвав Центральну Раду «єдиним компетентним органом» у вирішенні всіх справ України. Делегати з'їзду прийняли ухвалу про «націоналізацію армії», тобто про формування із солдатів-українців національних полків. З добровольців створювали загони «гайдамаків», «вільного козацтва». Особлива заслуга в цьому належала Українському військовому клубові ім. П.Полуботка, створеному в Києві. За ухвалою з'їзду було утворено Український генеральний військовий комітет, який мав формувати національні збройні сили.

І Ставши провідною силою всього українського народу, Центральна Рада змогла рішучіше поставити вимоги перед Тимчасовим урядом. З цією метою в кін. травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація із десяти членів Центральної Ради, яку очолював В.Винниченко. Висловивши свою прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах федеративної Росії, утворити при Тимчасовому уряді посаду комісара в українських справах, призначити крайового комісара для всієї України, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації було відхилено. Після цього Центральна Рада обнародувала декларацію, адресовану Тимчасовому урядові, в якій пропонувала передати українське питання на розгляд міжнародної конференції, а до того встановити в Україні владу крайового комісара від Центральної Ради, а в Петрограді при Тимчасовому уряді створити міністерство у справах України.

Всеукраїнський селянський з'їзд, який тим часом зібрався у Києві, ухвалив не чекати призначених на листопад Всеросійських установчих зборів, а раніше скликати Українські установчі збори, доручивши їм вирішити питання про самоврядування України. Після цього з'їзду до Центральної Ради було включено Раду селянських депутатів із 133 чол. Потім до Центральної Ради приєднався і Всеукраїнський робітничий з'їзд, кооптувавши своїх представників до її складу.