Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XX століття. Україна в Першій світовій війні

Вплив війни на Україну

Від самого початку боїв влітку 1914 р. територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками два старі супротивники — Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до поч. 1918 р. лінія фронту проходила через українську територію. Більшість земель Наддніпрянської України, як прифронтова зона, перебували під юрисдикцією Київського військового округу.

Ареною жорстоких, кровопролитних боїв стала територія Східної Галичини, Північної Буковини і частково Закарпаття під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р. Австро-угорську армію було розгромлено, вона втратила понад 336 тис. солдатів. Галичина й Буковина опинилися під окупацією царської Росії. У березні 1915 р. після шестимісячної облоги впала найміцніша австрійська фортеця Перемишль. Російські дивізії штурмували карпатські перевали.

За сім місяців російської окупації царська адміністрація при допомозі місцевих москвофілів свідомо знищила тут все, що було українським: гімназії, сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні «Просвіти», наукові, освітні, господарські, спортивні організації. Почалося переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А.Шєптицького було заарештовано і депортовано в Росію. Незавидною була доля і і простих українців: спочатку їх мордували, відступаючи, австрійські й мадярські вояки, повіривши польській адміністрації краю, що причиною поразки стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам, то з приходом російської армії їх піддавали всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих.

Не кращим було становище в підросійській Україні з початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в листопаді 1914 р. загальновизнаний лідер українства М.Грушевський разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за «антиросійську діяльність» і відправили до Лук'янівської в'язниці. У лютому 1915 р. М.Грушевського вислали етапом до Сибіру. Незабаром він потрапив у Поволжжя під поліційний нагляд. Царський міністр закордонних справ С.Сазонов з неприхованим задоволенням відзначав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Однак, після катастрофічних втрат російської армії, коли у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, прорвавши Південно-Західний фронт під Горлицею і Тарнавом, змусили її відступити з Галичини, царський уряд трохи послабив свою антиукраїнську політику.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусилова. Внаслідок багатомісячної битви чимало районів Галичини, особливо Тернопільщину, було зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарства та майно — втрачені. Не менше лиха приніс населенню Галичини і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Корейський у 1917 р. Ця авантюра не принесла перемоги ЇЇ ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.