Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XX століття. Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях

Обмеження політичних прав українців

Уся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в руках намісника. Австро-угорський імператор призначав його з верхівки найбагатших польських поміщиків, вірної опори габебурзької монархії. Повітовими старостами призначали польських графів, князів та поміщиків. Роль органів місцевого самоврядування відігравали Галицький та Буковинський сейми. Вони проіснували до початку Першої світової війни.

Усю діяльність Галицького та Буковинського сеймів була підпорядковано центральній владі. їх постанови обов'язково мав затверджувати імператор, який часто зволікав із цим. Йому належало право розпускати сейм у будь-який час і призначати нові вибори. Цим правом імператор часто користувався. Головними в законодавчій діяльності Галицького та Буковинського сеймів були господарські справи. їхні бюджетні права були обмежені.

Виборчий закон відповідав інтересам панівних верств. Вибори не були загальними і рівними. Усі виборці ділилися на чотири курії, з яких кожна окремо обирала депутатів у сейм терміном на 6 років. Курія земельних власників обирала 44 депутати з розрахунку один депутат від 52 виборців-поміщиків, які платили податок понад 200 крон. Друга курія — «торговельно-промислових палат» — захищала інтереси великих підприємців і мала три депутатських мандати. Третя, міська курія, представляла середніх та дрібних підприємців. Одного депутата обирали 2264 виборців. Четверта, сільська курія, була найнерівноправніша. Тут одного депутата обирали від 8764 виборців. Вибори в цій курії були не прямими, а двоступеневими: спочатку від кожних 500 селян обирали по одному виборцеві, котрі потім обирали депутатів до сейму. Однак і це обмежене право виборців було надане не всім селянам, а тільки тим, хто платив податок не менше 8 крон. «Сільське населення» (до цієї категорії зараховували всіх селян) з четвертої курії представляли в сеймі головним чином заможні господарі й великі землевласники. Внаслідок цього в Галицькому та Буковинському сеймах переважали представники заможних верств населення, зокрема в першому — польські, а в другому — румунські та німецькі.

Від виборів до австрійського парламенту, Галицького і Буковинського сеймів незаможні верстви населення фактично було усунено за допомогою високих майнового і вікового цензів. За такою системою до списків виборців не заносили робітників і бідняцько-середняцькі маси. Жінки взагалі не мали права голосу. На поч. XX ст. в Галичині у виборах фактично брало участь лише близько 7 %, а на Буковині — 4,9 % населення.

Під час підготовки та проведення виборів місцеві органи влади вдавались до всіляких зловживань. Найпоширенішими були фальсифікація списків виборців, зміна місця та часу проведення виборів за кілька годин до їх початку, викрадення виборчих урн. Щоб перешкодити передвиборній агітації українських кандидатів, власті кидали їх до в'язниць на підставі дрібних звинувачень. Шляхом підкупів та погроз рядових неписьменних виборців змушували голосувати за представників панівних кіл. Проти непокірних використовували жандармерію та військо.