Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЗАХІДНА УКРАЇНА В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ (кінець XVIII — XIX століття). Перетворення Західної України на «П'ємонт» національного відродження (друга половина XIX ст.)

Народовці

Однак москвофільські тенденції, спроби зв'язати українців Галичини з російською ідеєю викликали сильний опір нової генерації інтелігенції. Група молодих письменників і громадських діячів — В.Шашкевич (сип Маркіяна Шашкевича), Ф.Заревич, К.Климкович, Є.Згарський, Д.Танячкевич та ін., продовжуючи демократичні традиції своїх попередників, наприкінці 1861 — на поч. 1862 р. заснувала гурток (громаду) у Львові. Саме звідси бере початок народовська (українофільська) течія. Вважаючи своїм ідеалом Т.Шевченка та «Руську Трійцю», галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади.

Поступово народовський напрям перетворюється на найвпливовішу силу українського національного руху. Народовці пишуть і видають книжки і часописи народною мовою, творять народну літературу, намагаються наблизитися до народу. Першим їх друкованим органом був журнал «Вечорниці», який виходив протягом 1862—1863 pp. Видавали також журнали «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда», газети «Діло», «Буковина». На сторінках цих видань друкувалися найкращі твори як наддніпрянських, так і галицьких та буковинських письменників.

Прагнучи об'єднати вияви національної самосвідомості з реальними інтересами народних мас, народовці започатковують й очолюють низку українських культурно-просвітницьких, господарських (передусім кооперативних) та політичних організацій, що своїми розгалуженнями сягали кожного села. Селянські маси, які завдячували цій діяльності не тільки поліпшенням своїх життєвих умов, але також новим почуттям людської гідності та громадянської гордості, переймалися духом національної свідомості. Таке єднання селянства та інтелігенції Галичини не тільки на духовному, а й на практичному терені приводило до зміцнення національного руху. Зокрема, важливою подією суспільно-політичного життя Галичини стало створення в 1868 р. з ініціативи народовців культурно-освітнього товариства «Просвіта». Воно поставило за мету «спомагати народню просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім, поширювати дешеві книжки історичного, а також і економічного змісту». Першим його головою став учитель гімназії А.Вахнянин (1868—1870).

У 70 — 80-х роках XIX ст. «Просвіта» відігравала провідну роль у громадському та політичному житті Галичини. У містах та містечках краю діяли філії товариства, які ідейно та організаційно об'єднували численні місцеві осередки. «Просвіта» вела досить широку видавничу діяльність. Виходили у світ твори українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газета «Читальня», літературно-наукові альманахи; щорічно читачі отримували «Народний календар». З «Просвіти» вийшла ініціатива створення друкованого органу народовців — газети «Діло» (1880), першої політичної народовської організації «Народна рада» (1885).

Редакторами книг, календарів та інших видань «Просвіти» були видатні діячі української культури О.Партацький, В.Шашкевич, Ю.Целевич, Ю.Федькович, І.Франко, В.Лукич-Левицький, П.Огоновський, К.Паньківський, К.Левицький, Г.Хоткевич та ін.

Через друковані видання, читальні, самоосвітні, теат-ральні, вокально-хореографічні, музично-інструментальні гуртки товариство несло в широкі народні маси і культуру, і знання, і національну свідомість. Кожен захід «Просвіти»: будівництво Народного дому, конкурси художньої творчості, спільні свят-вечері тощо ставав важливим чинником консолідації українських народних мас. Безкорисливу просвітницьку роботу вели гімназисти, студенти, священики, вчителі, інші галицькі інтелігенти.

«Просвіта» здійснювала діяльність переважно на громадських засадах. Правда, за невелику плату доводи лося наймати службовців філій та крайового товариства, а також деяких керівників художніх колективів. Кошти на просвітницьку діяльність здебільшого нагромаджували з членських внесків, різних платних заходів, а також пожертвувань меценатів.

За прикладом галичан буковинські народовці 1869 р. створили культурно-освітнє товариство «Руська бесіда». Активну участь у його діяльності брали Ю.Федькович, брати Ґ. і С.Воробкевичі, Н.Кобринська, З.Маковей.

За таких, умов на хвилі національного відродження у Львові в 1873 р. виникає Товариство ім. Т.Шевченка, яке підтримали народовці. Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, товариство поступово перебирало на себе роль лідера у формуванні української науки, перетворювалося у першу новітню українську академію наук. Переломним для товариства був 1892 p., коли воно за новим статутом трансформувалося в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ). Відтоді, крім гуманітарних наук, набувають розвитку в межах НТШ більш як двадцять наукових комісій і такі дисципліни, як математика, фізика, хімія, біологія, право, економіка. Основним науковим органом товариства стали «Записки НТШ». Було започатковано низку періодичних видань — перших за нашу історію україномовних журналів у галузях історії, філології, права, демографії, математико-природничих наук.

Серед засновників товариства — письменник Олександр Кониський, філолог Омелян Огоновський, перший голова товариства Кирило Сушкевич, видатний етнограф Володимир Шухевич, славетний фізик Іван Пулюй. Особливі заслуги перед НТШ має його багатолітній голова — найвидатніший український історик усіх часів Михайло Грушевський. Він реформував товариство на зразок національних академій, розгорнув багатопрофільну наукову роботу його секцій та безпрецедентну за масштабами видавничу діяльність.

1885 р. народовці заснували свій керівний політичний орган — Народну раду на чолі з Ю.Романчуком. Вона оголосила себе спадкоємицею національної програми Головної Руської Ради з 1848 р. і послідовно домагалася автономії для українських територій у межах Австро-Угорщини.